У XVI ст. Німеччину, Англію, Францію, Нідерланди, скандинавські країни та країни центральної Європи охопив широкий суспільний рух проти католицької церкви — Реформація (від лат. reformatio — перетворення, виправлення). Представники цього руху заперечували верховну владу папи римського, чернецтво, більшу частину таїнств, догмат католицької церкви про можливість ння» віруючих «добрими ділами» (тобто, пожертвуваннями і молитвами), культ святих, ікони, обов´язкову безшлюбність духівництва, більшу частину католицької символіки тощо. На противагу цьому, висувалася вимога до національних церков, не підпорядкованих римській курії, проводити богослужіння рідною мовою. Джерелом віровчення послідовники реформаційного руху вважали саме лише Святе Письмо (Біблію) і відкидали Священний Переказ (рішення церковних соборів, вердикти римських пап).
Ідея реформації церкви «носилася у повітрі» в добу Гуманізму й Відродження так само, як ідеї відродження мистецтва й науки. Виразником цієї ідеї став чернець августинського ордену, син рудокопа Мартін Лютер. У 1517 р. Лютер представив до загального розгляду 95 тез проти папської влади. Він спалив папську буллу, що відлучала його від церкви. Ним був написаний для церкви новий катехізис.
Лютерівське вчення поширилося у Швеції, Данії, Франконії, Гессенських і Бранденбурзьких землях. Розпочалася війна протестантів з німецьким імператором Карлом V. Ця війна тривала з перервами до 1536 p., коли імператор змушений був укласти мирний договір у Нюрнберзі. З цього часу протестанти отримали громадянські права нарівні з католиками. Повстання Лютера стало сигналом до появи інших супротивників папської влади. Найзначнішими з них були Ульріх Цвінглі, Жан Кальвін та Філіп Меланхтон.
Релігійним наслідком Реформації у тих країнах, де вона перемогла, було утворення нових протестантських церков (в Англії, Шотландії, Нідерландах, Швейцарії, частині Німеччини, скандинавських країнах). Отже, діяльність Лютера спричинила до розколу в єдності західнохристиянського світу.
Протягом усього Середньовіччя церква відігравала визначальну роль у житті суспільства, ідеально вписуючись в панівний на Заході феодальний лад. Церковна ієрархія була повним віддзеркаленням світської ієрархії, подібно до того, як у світському феодальному суспільстві вибудовувались різні категорії сеньйорів і васалів — від короля (верховного сеньйора) до лицаря, так і члени кліру сходили вниз за феодальними ступенями від Папи (верховного первосвященика) до парафіяльного кюре. Як великий феодал церква в різних державах Європи володіла до 1/3 обсягу всієї оброблюваної землі, на якій використовувала працю кріпаків, застосовуючи ті ж методи й прийоми, що й світські феодали[1]. Узурпувавши таким чином готові форми феодального суспільства, отримуючи від них незліченні плоди, як організація, церква одночасно формувала ідеологію феодального суспільства, маючи завданням обґрунтування закономірності, справедливості та богоугодності цього суспільства. Монархи Європи, у свою чергу, йшли на будь-які витрати, щоб отримати від кліриків вищу санкцію на своє панування.
Феодальна католицька церква, що була ідейною санкцією середньовічного суспільства, могла існувати й процвітати доти, доки панувала її матеріальна основа — феодальний лад. Але вже в XIV-XV століттях, спочатку в Середній Італії і Фландрії, а з кінця XV століття і по всій Європі, почав формуватися новий соціальний клас, що поступово захопив у свої руки економіку, а потім почав прагнути до політичної гегемонії, — буржуазія. Новому класу, що претендував на панування, потрібна була нова ідеологія.
По уровню развития экономики восточные части Римской империи были выше, чем западные. Император Константин перенёс столицу из Рима в 324 году в Византий и империю стали называть Византийской. В 330 году город стали называть Константинополем. Византийская империя занимала земли Европы, Азии и Африки. В её состав вошли страны Балканского полуострова, Малой Азии, Сирия, Египет, Месопотамия и часть Армении. Население было пёстрым: греки, евреи, армяне, арабы, даки, грузины. Государственным языком был латинский до VII века. Затем его вытеснил греческий. Империю полностью обеспечивали зерном Египет и Фракия. Здесь развивались ремёсла, было много городов, развивалась торговля. Константинополь называли «золотым мостом» между Востоком и Западом. В городе можно было встретить купцов из многих стран мира: Китая, Тюркского каганата, Ирана, Западной Европы, Африки, Индостана. Золотая византийская монета – номисма – во всех странах мира считалась самой надёжной монетой. Земли Византии были плодородными и давали по 2-3 урожая в год. Культивировалось бахчеводство и садоводство. Хорошо было развито скотоводство. Здесь преобладали общины свободных землевладельцев и крестьян.
По государственному строю, империя была абсолютной монархией. Вся власть сосредоточена в руках «василевса» - императора. Он являлся судьёй, издавал законы, проводил внешнюю политику, командовал войсками. Передача его власти по наследству не была узаконена, поэтому любой заговорщик мог захватить власть в государстве.
В 532 году было подавлено восстание «Ника», организованное партиями «венета и «прасины».
Византийская империя достигла своего могущества в период правления Юстиниана (527-565гг.)При Юстиниане христианская религия была объявлена государственной. Христианская церковь была опорой государству и союзником императора. В 532-537 гг. был возведён храм Святой Софии. С конца VI века главой византийской церкви стал константинопольский патриарх. Церковь освобождали от налогов и наделяли землями. Законы Юстиниана «Собрание гражданских прав» преследовали цель укрепления неограниченной власти императора и государственного строя . Они и развитию экономики.
В 443 году и 447-448 годах гунны под предводительством Атиллы совершили поход на Византию и вынудили её платить дань. С конца V века на Византию стали нападать славяне. Доходили до Константинополя. В 70-х годах VII века было создано первое славянское государство – Болгарское царство. С 30-х годов Византии стали угрожать арабы. Они отторгли от Византии Сирию, Палестину, Египет и Северную Африку. Византийская империя существовала более тысячи лет. Захватнические войны и восстания народа ослабили империю и она пала под напором турок сельджуков. Так будет легче понят что написать в сочинениии
