ответ:
объяснение:
главная лента времени воссоединение украины
1653_naveki_vmeste.jpg
воссоединение украины
1653
решение о воссоединении украины с россией. после неоднократных просьб со стороны украины и длительного обсуждения земский собор принял решение начать войну с польшей за украину.
как принимали украину
1 (11) октября 1653 г. в московском кремле собрался земский собор, который принял решение о воссоединении левобережной украины с россией. земские соборы - центральное сословно-представительное учреждение россии в середине xvi-xvii вв. в состав земского собора входили царь, боярская дума, освященный собор в полном составе, представители дворянства, верхов посадских людей (торговые люди, крупное купечество), т.е. кандидаты трех сословий. регулярность и продолжительность заседаний земских соборов не были заранее регламентированы и зависели от обстоятельств и важности и содержания обсуждавшихся вопросов. земский собор 1653 г. был собран для принятия решения о включении украины в состав московского государства.
в xvii в. большая часть украины входила в состав речи посполитой - объединенного польско-литовского государства. официальным языком на территории украины был польский, государственной религией - католичество. увеличение феодальных повинностей, религиозные притеснения православных украинцев вызвали недовольство польским господством, которое в середине xvii в. переросло в освободительную войну украинского народа.
начало войне положило восстание в запорожской сечи в январе 1648 г. во главе восстания стоял богдан хмельницкий. одержав ряд побед над польскими войсками, повстанцы взяли киев. заключив перемирие с польшей, хмельницкий в начале 1649 г. отправил своего представителя к царю алексею михайловичу с просьбой принять украину под власть россии. отклонив эту просьбу из-за сложного внутреннего положения в стране и неподготовленности к войне с польшей, правительство в то же время начало оказывать дипломатическую , разрешило ввоз на украину продовольствия и вооружения. весной 1649 г. польша возобновила военные действия против повстанцев, которые продолжались вплоть до 1653 г. в феврале 1651 г. правительство с целью оказать давление на польшу впервые заявило на земском соборе о готовности принять украину в свое подданство. после длительного обмена посольствами и письмами между правительством и хмельницким царь алексей михайлович в июне 1653 г. объявил о своем согласии на переход украины в подданство.
1 (11) октября 1653 г. земский собор принял решение о воссоединении левобережной украины с россией.8 (18) января 1654 г. в переяславле великом рада единодушно высказалась за вхождение украины в состав россии и вступила в войну с польшей за украину. по итогам -польской войны 1654-1667 гг. речь посполитая признала воссоединение левобережной украины с россией (андрусовское перемирие). земский собор 1653 г. стал последним земским собором, собранным в полном составе.
Наприкінці XVII ст. українські землі залишалися роз’єднаними. Лівобережна Україна з Києвом (Гетьманщина), Слобожанщина й Запоріжжя входили до складу Росії. Східна Галичина і Правобережжя перебували під владою Польщі. У 1699 р. від Туреччини до Польщі перейшло Поділля з Кам’янцем-Подільським. Північна Буковина разом із Молдовським князівством залишалася під гнітом Туреччини, а Закарпатська Україна — Угорщини.
На Лівобережжі (Гетьманщині) наприкінці XVII ст. зберігалась українська державність із гетьманом на чолі і полково-сотенним адміністративно-територіальним устроєм. Але самостійність була вже помітно урізана й зведена до обмеженої автономії. Московський уряд використовував в Україні найменшу можливість для посилення свого контролю. Гетьман був уже не самовладним правителем, а слухняним виконавцем волі російського царя. Українські міста перебували під контролем царських гарнізонів. Навіть церква України, до цього підлегла константинопольському патріархові, була підпорядкована Москві. Зі свого боку козацька старшина всіляко намагалася зберегти за собою панівне становище, звести нанівець виборність посад, позбавити «чернь» впливу на справи адміністрації. Цьому сприяв царський уряд, дістаючи натомість вірну службу.
Коломацькі статті
Тривале правління І. Самойловича перервалося зненацька. Росія вступила в антитурецьку «Священу лігу» європейських держав і почала боротьбу за вихід до Чорного моря, що контролювався Портою й Кримом. У 1687 р. за участю українського козацтва відбувся похід на Крим, який закінчився ганебно. І. Самойловича звинуватили у зв’язках із Кримом й іншій «зраді». У військовому таборі на р. Коломак гетьмана заарештували і відправили разом із сином до Москви, а звідти — до Сибіру. Ще одного сина, полковника, стратили. Тут же 25 липня 1687 р. гетьманом був обраний генеральний осавул Іван Мазепа (1687–1708). Були прийняті Коломацькі статті, які ще більше обмежували українську автономію. Без дозволу царського уряду не можна було обирати й усувати гетьмана. Гетьман не мав права усувати генеральну старшину, вести листування з іноземними урядами.
І. Мазепа — український шляхтич — був людиною із європейською освітою, поетом, змолоду служив при дворі польського короля, але потім залишив його. На козацьку службу вступив при П. Дорошенку, був його довіреною особою. За дорученням гетьмана вирушив у Крим, але був схоплений запорожцями і відправлений до І. Самойловича. У політиці був прихильником міцної влади, намагався обстоювати інтереси України, не псуючи стосунків з Москвою.
І. Мазепа зумів стати близьким другом царя Петра І, надавши йому до в Азовських походах. Одержав звання російського генерала, дійсного таємного радника, князя, був нагороджений орденом Андрія Первозванного. Багато зробив для розвитку української культури, церкви.
Відродження козацького устрою на Правобережній Україні
Наприкінці XVII ст. більша частина краю була підвладною Туреччині, а північні райони належали Польщі. Унаслідок безперервних воєнних дій протягом чверті століття, спустошливих набігів і союзницьких походів татар уже на початку 70-х рр. XVII ст. місцеве населення було нечисленним. Наприкінці XVII ст. все воно потрапило під владу Польщі, яка витіснила Туреччину. З метою освоєння спустошених земель польський уряд надавав право їх заселення численним осадникам, переважно зі шляхти. Щоб прискорити цей процес і створити військовий бар’єр від сусідів, король у 1684 р. дозволив відновити козацтво з поверненням йому давніх прав. Це викликало великий приплив населення, особливо із Західної України.
Швидко сформувалося козацьке військо. Очолював його наказний гетьман. Козацтво підпорядковувалося польській владі, але фактично полковники самі правили на своїх територіях. Серед них виділявся фастівський полковник Семен Палій (Гурко), який уславився перемогами над татарами і шляхтою. Уже в 1688 р. він пропонував Москві приєднати до Гетьманщини територію свого полку, але Росія не захотіла псувати відносини із Польщею. Після укладення миру з Туреччиною (1699 р.) зникла потреба в козацтві, сейм прийняв рішення про його ліквідацію. На Правобережжя вступило польське військо, але під Фастовом зазнало поразки. Довести справу до кінця польському уряду перешкодив початок війни зі Швецією.
