Адміністративно-територіальний устрій
На Гетьманщину поширилася влада центральних установ Московської держави.
Поряд з цим Лівобережна Україна зберегла окреме козацьке самоврядування, військо, суд, податкову систему, митні кордони і, таким чином, користувалася широкою автономією.
Гетьманщина мала визначену територію.
Кордони Гетьманщини визначалися Зборівським трактатом, Андрусівським перемир'ям. Бахчисарайським договором, трактатом про "Вічний мир".
Лівобережна Гетьманщина поділялася на полки, які були військовими й адміністративно-територіальними одиницями.
На Лівобережжі у 60-х роках XVII ст. було 10 полків:
Переяславський,
Миргородський,
Полтавський,
Прилуцький,
Ніжинський,
Чернігівський,
Київський,
Лубенський,
Гадяцький і Стародубський
ответ: П. Дорошенко - гетьман Правобережної України в 1665-
- 1676 роках.
Объяснение: 3.1 Походив із відомої серед запоріжського козацтва
козацької родини. Внук гетьмана Михайла Дорошенка одного із активних учасників походу козаків у 1618 році на Москву. Ставши гетьманом П. Дорошенко відстоював незалежність Украіни. На це була направлена основна його діяльність на посаді гетьмана.
3.2. Після Андрусівського договору Москви і Речі Посполитої у 1667
році про поділ України спробував об"єднати Україну по обидва боки Дніпра. На початку походу на лівий берег похід був успішний. Але в результаті кінцевого успіху досягнути не вдалось.Лівий берег так і
залишився під впливом Москви.Через орієнтацію на Туреччину Дорошенко поступово втрачав вплив серед козацтва. Особливо серед запорожців. Для боротьби з Польшею гетьман приняв підданство турецького султана.
3.3. На початку свого гетьманування Дорошенко мав значну
підтримку всіх верств населення. Але з часом через невдачі він втратив підтримку.Під кінець свого гетьманування підтримки як такої фактично вже небуло. В 1676 році Дорошенко здався воєводі Ромодановському і гетьману Самойловичу разом з рештками гарнізону в Чигирині.
3.4. Наслідки для сучасників були трагічні. Поділля на 28 років перейшло під владу турецького султана. Турецькі гарнізони були розміщені в Кам"янці-Подільському, Меджибожжі, Барі і в інших містах.
Це була Велика Руїна. Чигирин після капітуляції гетьмана перед Москвою пережив два походи великого турецького війська.Москва не ризикнула захищати Правобережжя від турків. Чигирин був зруйнований до основи.Населення масово переходило на Лівий берег під підданство Москви. Наміри в гетьмана Дорошенка були вроді державні але то був складний час. Небуло єдності ні в суспільстві ні серед козацтва.
В портретах 1780-х — начала 1790-х гг., где подчёркивается социальная сущность моделей, воплотились классицистические представления об энергичном и волевом человеке. Воодушевлённый героикой Великой французской революции, Давид стремится к созданию исторической картины на современную тему Особенной в этом ряду является «Смерть Марата» (1793, Музей современного искусства, Брюссель), с её трагическим звучанием, суровым лаконизмом, аскетической сдержанностью цвета и скульптурной монументальностью форм, становятся памятниками героям революционной эпохи, совмещая в себе черты портрета и исторической картины. Давид был активным деятелем революции, членом якобинского Конвента, организовывал массовые народные празднества, создал Национальный музей в Лувре; под его руководством была упразднена консервативная Королевская академия живописи и скульптуры (членом которой Давид был с 1784). После контрреволюционного термидорианского переворота с конца 1790-х гг.
Давид вновь обращается к драматическим событиям античной истории, выделяя в них тему примирения противоречий, воссоздавая античность как мир идеальной красоты и чистой гармонии. В его искусстве нарастают черты отвлечённости и рассудочной повествовательности. С 1804 Д. был «первым художником» Наполеона; в заказанных Наполеоном холодно-эффектных, пёстрых по цвету и перегруженных по композиции картинах ощутимо равнодушие художника к изображаемым событиям, однако он стремится к выразительной характеристике отдельных персонажей. В 1790—1810-х гг. Давид пишет многочисленные портреты, как парадные так и более реалистические, приближающиеся к интимным. В 1816, после реставрации Бурбонов, Давид был вынужден уехать в Брюссель. Давид был учителем А. Гро, Ф. Жерара, Ж. О. Д. Энгра и многих др.
Таким образом, масштаб личности Давида в условиях великих свершений эпохи, в которую он жил, обуславливают актуальность темы работы.