№9
Від 11 ст. поземельні відносини регулювалися як нормами звичаєвого права, так і відповідними законодавчими актами, записаними в "Руській правді" (у різних редакціях). За часів Золотої Орди ординські хани й намісники – баскаки – безпосередньо не втручалися в місцеві поземельні відносини. Боротьба сільських общин за права на З. помітно стримувала зростання великої земельної власності удільних князів і місцевих можновладців. Після розпаду Золотої Орди настав новий період у перерозподілі українських земель: почалося масове великими князями Великого князівства Литовського (ВКЛ) і королями Польщі значних територій землевласникам, які їх підтримували. Якщо в 2-й пол. 14 ст. в Україні налічувалося лише кілька десятків князівських маєтків, то на середину 16 ст. існували вже тисячі панських і шляхетських господарств, понад 100 родин магнатів. На той час у селянському господарстві важливою господарською одиницею продовжувало лишатися дворище (відоме в документах під назвами "сім'я", "братчина", "служба"). Були поширеними З. і землекористування сябрів – селян (найчастіше родичів), які жили, як правило, в спільному дворі кількома хатами, вели самостійні господарства, але певними угіддями (сіножаті, пасіки, рибні лови, пасовиська тощо) користувалися разом (траплявся поділ на паї). Згідно із земельною реформою 1557 (див. "Устава на волоки" 1557), запровадженою королем польським і великим князем литовським Сигізмундом ІІ Августом, угіддя землероба офіційно вважалися власністю верховного правителя, а отже, всі землекористувачі повинні були відбувати повинності на його (верховного правителя) користь. Це положення закріпили Статути Великого князівства Литовського 1566 і 1588. Навіть осілі козаки (починаючи з 1-ї половини 16 ст., вони володіли землею та мали значні привілеї в Речі Посполитій, Гетьманщині, Слобідській Україні) змушені були нести військову службу та відбувати повинності на користь держави в цілому і тих чи інших можновладців зокрема. Відмова коритися цьому нерідко призводила до втрати землі, а подекуди – й до репресивних заходів з боку властей. Найбільш широкі права в З. мали козаки Вольностей Війська Запорозького низового, де практично не існувало великої власності на землю та кріпацтва. Особливо обмеженими права щодо З. були у селян, які господарювали на західноукраїнських землях (переважна частина цих земель з кінця 14 ст. до 1-го поділу Польщі 1772 (див. Поділи Польщі 1772, 1793, 1795) перебувала під владою польської шляхти).
№10
Московсько-турецька війна 1686—1700 — війна в 1686—1700 роках між Московським царством і Османською імперією за контроль над південною Україною та Донщиною. Складова Великої турецької війни 1683–1699 років. Закінчилася поразкою Османів і підписанням в 1700 році Константинопольського договору.
№11
Закрепил фото.Сорян за мелкий почерк.
№14
На початку свого гетьманування І. Мазепа добре ставився до царської влади, навіть усіляко допомагав реформам Петра І,тобто дотримувався політики добрих відносин із Москвою
Объяснение:
3 сентября 1939 года Франция и Великобритания стали первыми государствами, которые объявили войну нацистской Германии. На тот момент обе европейские державы значительно превосходили по военной мощи гитлеровскую армию. Однако в Париже и Лондоне предпочли не ввязываться в события в Польше, нарушив тем самым союзнические обязательства в отношении Варшавы. В июне 1940 года вермахт оккупировал половину Европы, две трети Франции и начал подготовку к захвату британской столицы и СССР. О том, можно ли было не допустить расцвета Третьего рейха, — в материале RT.
Предыдущий пост - Усилия основных игроков до Первой мировой войны
Основными смысловыми результатами первой мировой войны стали:
- усиление позиций крупного капитала (Уолл-стрит);
- подтверждение Англией статуса номинального мирового геополитического лидера;
- Германия растоптана, но не уничтожена;
- окончательное устранение с геополитической арены Турции (некогда сверхдержавы);
- переход власти в России к кучке маргиналов, которые к тому же обнаружили, что провалились с мировой революцией и оказались вынуждены налаживать хозяйственное управление в доставшейся им стране (лишившейся при том статуса сверхдержавы).
Общий итог первой мировой войны можно сформулировать так: в кратко плане победителями в войне стали страны Антанты и русская партия профессиональных революционеров-большевиков; в долго плане победителей не было.
Итоги Первой мировой войны предопределили неизбежность в обозримом будущем ещё одной мировой бойни. Профессиональные революционеры сумели превратить войну империалистическую в войну гражданскую только в России, о по её итогам сумели распространить свою власть даже далеко не на все территории бывшей Российской империи. Мирное же сосуществование "мира труда" и "мира капитала" представлялось в те времена даже теоретически, а тем более практически невозможным обеим сторонам. Именно поэтому их вооруженное столкновение было лишь вопросом времени.