Объяснение: как то так
1. Англия накануне революции
В I половине XVII века Англия являлась аграрной страной с населением 4,5 млн. человек, основная часть которого проживала в деревнях. В это время происходят интенсивные изменения в аграрной жизни страны, а также существенные изменения происходят и в промышленности.
Промышленное производство было тесно связано с сельским хозяйством. Складывался тесный союз городской буржуазии и новых землевладельцев- джентри. Новые дворяне – это одновременно и землевладельцы, и сельские хозяева, и промышленники, и коммерсанты. Они пользовались определенными привилегиями, имели прочное экономическое положение и становились во главе всех сил, оппозиционных правящему режиму династии Стюартов.
Предприимчивым дельцам мешали феодальные ограничения – запреты на торговлю, цеховая регламентация, зависимость от короля. Английская монархия пыталась опереться на аристократию, феодальное дворянство и англиканскую церковь. Предпринимателей и новых дворян не удовлетворяла англиканская церковь. Они становились пуританами. Пуритане объявляли основой религии личную веру каждого, отрицали монополию духовенства.
Пуританская церковь получила название пресвитерианской.
Важнейшей особенностью социально-экономического развития России в первой половине XIX в. (или, как принято говорить, в предреформенные годы) являлся прогрессирующий процесс разложения феодально-крепостнической системы. Начало этого процесса можно отмести ко второй половине XVIII в., более отчетливо он стал проявляться в последнее его тридцатилетие. В 30-50-е годы XIX в. противоречия между старыми феодальными производственными отношениями и развивающимися производственными силами общества достигают степени конфликта, т.е. перерастают в кризис феодального производства. В недрах крепостнической системы в этот период развивались новые капиталистические отношения
Объяснение:
Іран та Туреччина ідеально підходять для порівняльного аналізу, оскільки вони були одними з небагатьох мусульманських країн, які пережили епоху європейського імперіалізму як незалежні держави. Модернізація значною мірою була роботою корінних еліт в обох суспільствах. У міжвоєнний період національні еліти в Туреччині та Ірані усвідомлювали схожість між собою, і політика, що проводилася в одній країні, часто впливала на іншу. Мустафа Кемаль Ататюрк в Туреччині та Реза Шах Пахлаві в Ірані намагалися сприяти соціально-економічній модернізації у відповідних країнах, наслідуючи Захід. Хоча Ататюрк виправдовував авторитарне правління тимчасовим явищем, називаючи його періодом «опіки», після якого Туреччина здійснить перехід до повноцінної демократії, але, схоже, Реза Шах хвилювався з цього приводу. Після Другої світової війни політичні траєкторії двох країн розійшлися. Туреччина стала «військовою демократією», тоді як Іраном правили спочатку самодержавна монархія, а потім ісламська теократія. В останні роки, здається, Туреччина та Іран схожі і розхожі. З одного боку, ідеологічні основи військового кемалізму та ісламізму опіки, відповідно, все частіше обговорюються та ставляться під сумнів у кожній країні. Однак, поки Туреччина переживає процес демократизації та демілітаризації, теократія в Ірані перетворюється на більш мілітаризований режим, при цьому Революційні гвардії здійснюють посилений контроль як над економікою, так і за політикою.
Основні спільні риси розвитку:
1) Постійна відсіч потенційним претендентам, які зазіхали на їх територіальну цілісність та суверенітет;
2) Модернізаційні процеси, однак із різними результатами та наслідками;
3) Іран, вслід та за прикладом Туреччини проводить ряд реформ: судову, земельну та фінансову;
4) Адаптація елементів західного (про європейського зразка).