Катари заперечували всю ієрархію Римо-католицької церкви, таїнства, служби, культи святих, ікони, хрести, святу воду, індульгенції. Вони засуджували десятивідсотковий церковний податок. Катари визнавали один головний обряд-таїнство, що заміняв у них хрещення і причастя. Через цей обряд, людина відносилася до вищого розряду «досконалих», «друзів Божих». Врятуватися міг тільки «досконалий», яких були сотні, а прості віруючі - катари, яких було десятки тисяч, врятуватися не могли. Можливо, через цю догми хрестовий похід проти катарів досяг своєї мети, а сам орден не став масовим. «Досконалий» катар був аскетом. Вони заперечували воскресіння, роблячи виняток лише для грішників, які будуть покарані переселенням в тіла тварин. На чолі кількох катарських громад стояв єпископ, при якому перебували три духовних особи - старший син, молодший син і диякон. Дияконом могла стати жінка.
У 1176 ліонський купець П'єр Вальдо створив в Ліоні громаду і почав проповідувати Євангеліє. Вальденси вели суворо доброчесний б життя, вважаючи своїм ідеалом ідеал бідності. Вони заявляли, що слід коритися тільки хорошим священикам - таким, які ведуть апостольське життя. Тільки такі бездоганні священики мають право відпускати гріхи. Подібне вчення завдавало сильний удар тодішній церкві. Вони оголосили, що кожен хто праведно живе має право проповідувати і тлумачити Святе Письмо. Вони призначали своїх священиків, не спілкувалися з католицьким духовенством. Стали заперечувати право католицької церкви мати власність, збирати податки, відкидали таїнство.
Чим відрізнялися їх погляди від католицького вчення:
1) Відсутність ієрархії у системі
2) Заперечення таїнств та всіх супроводжуючих елементів у церкві (херсти, вода і т.д)
3) Ведення аскетичного життя
4) Право кожного дійсно віруючого проповідувати та відпускати гріхи
5) Жінка могла бути дияконом – феміністичний аспект
6) Віра у реінкарнацію, на відмінно від життя душі у раю.
Объяснение
Катари заперечували всю ієрархію Римо-католицької церкви, таїнства, служби, культи святих, ікони, хрести, святу воду, індульгенції. Вони засуджували десятивідсотковий церковний податок. Катари визнавали один головний обряд-таїнство, що заміняв у них хрещення і причастя. Через цей обряд, людина відносилася до вищого розряду «досконалих», «друзів Божих». Врятуватися міг тільки «досконалий», яких були сотні, а прості віруючі - катари, яких було десятки тисяч, врятуватися не могли. Можливо, через цю догми хрестовий похід проти катарів досяг своєї мети, а сам орден не став масовим. «Досконалий» катар був аскетом. Вони заперечували воскресіння, роблячи виняток лише для грішників, які будуть покарані переселенням в тіла тварин. На чолі кількох катарських громад стояв єпископ, при якому перебували три духовних особи - старший син, молодший син і диякон. Дияконом могла стати жінка.
У 1176 ліонський купець П'єр Вальдо створив в Ліоні громаду і почав проповідувати Євангеліє. Вальденси вели суворо доброчесний б життя, вважаючи своїм ідеалом ідеал бідності. Вони заявляли, що слід коритися тільки хорошим священикам - таким, які ведуть апостольське життя. Тільки такі бездоганні священики мають право відпускати гріхи. Подібне вчення завдавало сильний удар тодішній церкві. Вони оголосили, що кожен хто праведно живе має право проповідувати і тлумачити Святе Письмо. Вони призначали своїх священиків, не спілкувалися з католицьким духовенством. Стали заперечувати право католицької церкви мати власність, збирати податки, відкидали таїнство.
Чим відрізнялися їх погляди від католицького вчення:
1) Відсутність ієрархії у системі
2) Заперечення таїнств та всіх супроводжуючих елементів у церкві (херсти, вода і т.д)
3) Ведення аскетичного життя
4) Право кожного дійсно віруючого проповідувати та відпускати гріхи
5) Жінка могла бути дияконом – феміністичний аспект
6) Віра у реінкарнацію, на відмінно від життя душі у раю.
Объяснение
События предшествующих лет убедили князей в необходимости этого решения. На фоне постоянных половецких набегов и походов, шла борьба между великим князем киевским Святополком Изяславичем, владетелями Черниговской и Северской земель, Рязани, Мурома и Тмутаракани князьями Олегом и Давыдом Святославичами, а также переяславским князем Владимиром Мономахом и его сыновьями. На Руси полыхала настоящая междоусобная война. В 1094 году Олег, вместе с половцами вынудил Владимира Мономаха оставить Чернигов и уйти в Переяславль. Владимир Всеволодович даже построил крепость Остерецкий Городец посередине дороги из Чернигова в Киев, чтобы затрудниться связи своих соперников. В мае 1096 года Владимир Мономах неожиданным ударом отбил Чернигов, Олег отступил в Стародуб, где был окружен. Олег почти потерпел поражение, но его выручили союзные половцы – они ударили по Переяславскому княжеству и Киеву. Черниговский князь смог ускользнуть в Смоленск, где в это время сидел его брат князь Давыд.
В 1095 году сын Владимира – Изяслав захватил принадлежавший Олегу Муром. Князь Олег, собрав войска в Смоленске, двинулся на Муром и потребовал от Изяслава уйти из его вотчины в вотчину отца — в Ростов и Суздаль. Но князь Изяслав собрал войско для обороны Мурома из ростовцев, суздальцев и белозерцев и решил дать бой. В битве под стенами Мурома князь Изяслав погиб, его войско разбили. В результате победы войска Олега заняли Муром, Ростов и Суздаль. Однако Мстислав и Вячеслав Владимировичи с новгородских, переяславских и половецких войск вынудили Олега отступить. Мстислав пустился в погоню и весной 1097 года разбил Олега при впадении реки Колокши в Клязьму. Мстислав захватил вотчину Олега – Рязань и Муром.