ответ: Найди основу
Объяснение:
Сам літопис Самійла Величка не дійшов до нас у належному вигляді — дуже пошкоджений перший том, значно менше другий. Цілком ймовірно, що книга не закінчувалася 1700 роком, бо і в заголовку, і в багатьох місцях третього тому згадуються події принаймні до 1720 року. Тому, є думка, що втрачені й прикінцеві сторінки літопису.
Самійло Величко для створення свого Літопису не обмежився вузькими локальними матеріалами та власними спогадами. Навпаки, він використав різноманітні іноземні джерела. Але за найправдивіше джерело для Величка правили діаріуш (Щоденник) козацького літописця Самійла Зорки, особистого писаря гетьмана Богдана Хмельницького та дрібні козацькі «кронички».
Літопис Величка написаний досить складною українською книжною мовою 18 століття з елементами народної мови, старослов’янізмами, словами польськими і латинськими. Літопис є одним з найголовніших і найвірогідніших творів української історіографії 2-ї половини 17 — початку 18 століття.
Літопис складається з 4 частин:
перша — «Сказание о войне казацкой з поляками через Зеновія Богдана Хмельницького…» — змальовує події 1648–1659 років, окремими епізодами сягаючи у 1620 рік, Описуючи війну Якова Остряниці 1638 року, Величко додає до автентичного джерела, яким користувався, — щоденника польського хроніста Шимона Окольського — власний коментар;
друга і третя частини, які охоплюють 1660–1686 та 1687–1700 роки, названі «Повествования летописная с малороссийских и иных отчасти поведениях собранная и зде описанная», містять значну кількість власних Величка і ґрунтуються на документах гетьманської канцелярії;
у 4-й частині зібрано додатки з різних документів 17 століття.
Вперше опублікований Київською Археографічною комісією у 1848–1864 роках під назвою «Летопись событий в юго-западной России в 17 в.», тт. I–IV.
«Сказание о войне казацкой з поляками через Зеновія Богдана Хмельницького…» Київ, 1926, Акад. наук, 268 ст.
Величко є також автором перекладу з німецької на українську мову збірника «Космографія» та передмови до нього.
соц группы Ведущей ролью обладал сенат, который выступал опорой для знати. Сенат был не выборным органом, а его члены назначались поначалу консулами, а впоследствии – цензорами.
В состав Сената включались те, кто ранее занимал высшую государственную должность (консула, претора, цензора). Запрещалось становиться сенаторами вольноотпущенникам и их сыновьям, а также лицам, которые занимались недостойными для римского гражданина занятиями (например, мелкой торговлей
Набор правомочий сената в области управления отличался большим разнообразием и широтой. Сенату принадлежала административная власть во времена так называемых «междуцарствий». Если по определенной причине с выбором консула возникала проблема, то сенат назначал из своего состава междуцаря (INTERREX) на срок до пяти дней. Через каждые пять дней назначался новый междуцарь до тех пор, пока не выбирался новый консул.
