Усім відому фразу про те, що історія не має умовного народний варіант – «після бійки кулаками не вимахують»), письменник легко може сприйняти як виклик. Однією з характеристик реальності – чи розглядаємо ми життєвий шлях однієї людини, чи долю цілого народу – є певна незворотність: здійснений вчинок, допущену помилку неможливо перекреслити, стерти в часі. Куди стерпніша «легкість буття» у світах, що їх вигадують літератори-фантасти. Тут є шанс і в минуле перенестися, і, якщо діяти точно і хитро, підкоригувати там щось – навіть не без користі для себе і людства. Маю на увазі ті випадки, коли пишеться твір про «потраплянців».
Одним із перших романів про людину, що несамохіть опинилася в минулому і змушена була виживати в нових умовах і пристосовуватися до незнайомої епохи, напевно, є «Янкі у Коннектикуті при дворі короля Артура» Марка Твена, де герой завдяки розумові, технічним знанням і неймовірно щасливому збігові обставин зумів не лише завоювати собі славу могутнього провидця і забезпечити всезагальну шанобу до своєї особи, а й побудувати в цьому світі технічні новинки пізніших століть, включно з метро й пароплавами. У романі Твена дотепно описано побутові труднощі людини, змушеної пристосовуватися до суворих реалій минулого, а також розкрито глибинні причини неможливості порозуміння між людьми різних епох – мовні, культурні, світоглядні. Сюжет про героїчного потраплянця з майбутнього, що завойовує славу і владу в минулій епосі й навіть докорінно міняє хід історії, хоч і майже не відомий досі українській літературі, є доволі популярним серед фантастів, зокрема, Росії. Мета творців романів цього жанру найрізноманітніша: від суто розважальної – описати пригоди суто щоб забавити читача – до більш «серйозної», коли автор міркує про те, як би можна було виправити головні помилки історії, підкоригувати події, що серйозно вплинули на долю народів. Якій із двох зазначених вище схем більш відповідає задум і намір автора «Темної Синьої води» і чи є його книга черговою варіацією на тему дивовижних пригод героя, що досягає нечуваного успіху й розкриває свій потенціал, потрапивши у минуле? Спробуємо відповісти на це запитання.
В отличие от современного театра, в Греции не было постоянных трупп,да и профессиональные актеры появились не сразу. Первоначально играли, пели и танцевали сами граждане. Для каждой постановке готовились костюмы, маски и очень простые декорации.
Древнегреческий театр, особенно афинский,был тесно связан с жизнью полиса,будучи по существу вторым народным собранием, где обсуждали самые животрепещущие вопросы. Сходство с народным собранием усиливалось благодаря тому, что театральные представления давались только по праздникам.
Через школу и через сцену греческому влиянию были широко открыты пути в римское общество. Влияние это для Рима было самым революционным, так как в греческой литературе того времени, когда с нею познакомились римляне, безусловно господствовали тенденции, совершенно противоположные всему складу римской жизни, всему духу римских установлений.