Внаслідок об'єднання Великого князівства Литовського і Польського королівства (Люблінська унія 1569 p.) утворилася держава - Річ Посполита. Чернігово-Сіверські землі, що в 1503 p. належали Московській державі, в 1618 p. були приєднані до Речі Посполитої. Адміністративний поділ, площа і населення українських земель в складі Речі Посполитої в першій половині XVII ст. характеризувалися такими даними:
У середині XVI ст. на Нижньому Подніпров'ї українські козаки заснували Запорозьку Січ, що стала зародком відновленої Української держави.
Протягом XVI - першої половини XVII ст. в господарстві Галичини та Правобережжя України відбулися значні зміни. Інтенсивно зростало велике феодальне землеволодіння, утвердилося та зміцніло фільварково-панщинне господарство.
Земельна власність зосереджувалася переважно в руках королів, магнатів, шляхти, церкви. З середини XVI ст. почало формуватися козацьке землеволодіння.
Державні маєтки "королівщини" об'єднувалися в староства - великі господарські комплекси, що складалися з фільварків і згрупованих навколо них "ключів" - окремих груп поселень, об'єднаних адміністративне. У Руському і Волзькому воєводствах державні помістя становили 1/5 поселень. Загалом у Речі Посполитій у першій половині XVII ст. на королівські маєтки припадало близько 10% усіх поселень.
Проте високий рівень концентрації земельного фонду в державних маєтках не свідчив про економічну могутність короля. Ця власність часто була формальною, оскільки фактичними власниками землі були магнати та шляхта, орендарі цих земель.
Як форма землекористування існувала власне оренда, коли маєток і селяни з їхніми примусами віддавалися на певний, як правило, трирічний строк за визначену плату, і як застава, коли маєток давався в заклад кредитору за позичену суму.
Строк застави тривав до повернення боргу, доход йшов на сплату процентів. Застави оформлялися актами, вони були зумовлені як зрослою потребою держави в грошах, так і втягуванням феодальних маєтків у товарно-грошові відносини, що приводило до нагромадження значних коштів у великих землевласників.
Наприклад, Я. Острозький на початку XVII ст. тримав Канівське і Богуславське староства за 9500 золотих кожне, Переяславське - за 2000. Застави збагачували магнатів, посилювали їхнє політичне значення. Разом з тим скорочувався фонд державних земель.
Більша частина земель в Україні була зосереджена у магнатів. У 70-80-х роках XVI ст. у Руському і Волзькому воєводствах двом десяткам магнатів (Замойським, Потоцьким, Жолкевським та ін.), які володіли 10 і більше поселеннями, належало майже 1/3 приватних шляхетських сіл і міст. Близько 40 великих шляхтичів, які володіли 5-9 селами, мали 1/5 приватних поселень.
У Великому князівстві Литовському найбільше магнатів було на Волині. Про розмір їх маєтностей свідчить чисельність кінних воїнів, що виставлялися під час війни (з розрахунку один вершник від 8 селянських господарств). У 1528 p. виставили: князь Слуцький - 433 "коні", Радзівілл - 260, Ходкевич - 187, Вишневецький - 98. Одним з наймогутніших магнатів був Василь-Костянтин Острозький, якому на початку XVI ст. належало на Волині 59 міст і містечок, 857 сіл, 111 фільварків. Він володів землями на Київщині, Брацлавщині, Поділлі.
Особливо швидко магнатське землеволодіння зросло після Люблінської унії 1569 p., коли почалася колонізація наддніпрянських і задніпрянських земель. У цьому самому році була проведена ревізія "пустопорожніх" земель у нових воєводствах. Сеймова постанова 1590 p. дала королеві повне й необмежене право роздавати "пустині, що лежали за Білою Церквою". Фактично ці землі були заселені козаками і селянами. Проте силою зброї польські пани захоплювали землі, а населення перетворювали на підданих.
В Україні з'явилися латифундії "королев'ят" - українських і польських магнатів. Так, Калиновські володіли Уманщиною, Конєцпольські - землями на річці Тасмині, Замойські - від Тернополя до Паволочі, Потоцькі захопили Кременчук і Бориспільську волость. У басейні річки Сули виникла латифундія князів Вишневецьких з центром у Лубнах. У 30-х роках XVII ст. у володіннях Я. Вишневенького було 50 міст і містечок, 40 тис. селянських дворів, близько 230 тис. селян. Крім земель на території України, ці магнати мали великі маєтки в Польщі.
Неухильно зростала велика феодальна власність у Закарпатті та Північній Буковині. Після входження Сіверщини до складу Речі Посполитої (остаточно за Полянським договором 1634 p.) було проведено ревізію земельних володінь. Землі, права на які не було доведено, роздавали польським магнатам і шляхтичам. О. Песочинський заволодів Стародубщиною, канцлер Оссолінський - Батурином і Конотопом, Р. Потоцький - Ніжинським староством.
.
.
.
.
.
.
Объяснение:
На за ранее
Заграничные походы русской армии 1813-1814 годов ‑ боевые действия русской армии совместно с прусскими, шведскими и австрийскими войсками по завершению разгрома армии Наполеона I и освобождению стран Западной Европы от французских завоевателей.
Заграничные походы русской армии 1813-1814 годов ‑ боевые действия русской армии совместно с прусскими, шведскими и австрийскими войсками по завершению разгрома армии Наполеона I и освобождению стран Западной Европы от французских завоевателей. 21 декабря 1812 года Кутузов в приказе по армии поздравил войска с изгнанием врага из пределов России и призвал их «довершить поражение неприятеля на собственных полях его».
Целью России было изгнать французские войска из захваченных ими стран, лишить Наполеона возможности использовать их ресурсы, завершить разгром агрессора на его собственной территории и обеспечить установление длительного мира в Европе. С другой стороны, царское правительство ставило целью восстановить феодально‑абсолютистские режимы в европейских государствах. Наполеон после поражения в России стремился выиграть время и вновь создать массовую армию.
Стратегический план русского командования строился в расчете на то, чтобы в возможно короткий срок вывести Пруссию и Австрию из войны на стороне Наполеона и сделать их союзниками России.
Наступательные действия в 1813 году отличались большим пространственным размахом, высокой интенсивностью. Они развернулись на фронте от берегов Балтийского моря до Брест‑Литовска, велись на большую глубину — от Немана до Рейна. Кампания 1813 года окончилась разгромом наполеоновских войск в Лейпцигском сражении 4‑7(16‑19) октября 1813 г. («Битва народов»). С обеих сторон в сражении участвовало свыше 500 тысяч человек: союзники — свыше 300 тысяч человек (в том числе 127 тысяч русских), 1385 орудий; наполеоновские войска — около 200 тысяч человек, 700 орудий. Важнейшими ее итогами явились образование могущественной антифранцузской коалиции и распад Рейнского союза (36 германских государств под протекторатом Наполеона), разгром вновь сформированной Наполеоном армии и освобождение Германии и Голландии.
К началу кампании 1814 года в войсках союзников, развернувшихся на Рейне, насчитывалось около 460 тысяч человек, в том числе свыше 157 тысяч русских. В декабре 1813 ‑ начале января 1814 годов все три союзные армии форсировали Рейн и начали наступление в глубь Франции.
В целях укрепления коалиции 26 февраля (10 марта) 1814 года между Великобританией, Россией, Австрией и Пруссией был подписан Шомонский трактат, по которому стороны обязались не вступать с Францией в сепаратные переговоры о мире, оказывать взаимно военную и сообща разрешать вопросы о будущем Европы. Этим договором были заложены основы Священного союза.
Кампания 1814 года окончилась капитуляцией Парижа 18(30) марта. 25 марта (6 апреля) в Фонтенбло Наполеон подписал отречение от престола, затем был сослан на остров Эльба.
18(30) мая 1814 года между союзниками и Францией был подписан Парижский мир.
Войны коалиций европейских держав с Наполеоном I завершил Венский конгресс (сентябрь 1814 – июнь 1815 годов), в котором приняли участие представители всех европейских держав, кроме Турции. Целями Конгресса были: международно‑правовое оформление нового соотношения сил между европейскими державами; восстановление политического устройства в Европе, ликвидированного во время Великой Французской революции и наполеоновских войн, и обеспечение его стабильности на длительное время; создание гарантий против возвращения к власти Наполеона I; удовлетворение территориальных притязаний победителей; реставрация свергнутых династий.
В рамках этого мероприятия были заключены договоры, закрепившие политическую раздробленность Германии и Италии; Варшавское герцогство было разделено между Россией, Пруссией и Австрией. Франция лишена своих завоеваний.
Объяснение:
