Селянська реформа 1861 р. вивільнила селян від особистої залежності, але мало покращила їхнє економічне становище. Більшість селян отримала недостатні за розміром для нормального розвитку господарства наділи. Водночас архітектори реформи не врахували природного зростання кількості населення, внаслідок чого наділи, якими володіли селяни, стали зменшуватися до катастрофічних розмірів. У 1914 р. на тій самій кількості надільної землі, що й у 1861 р., у Наддніпрянській Україні вело господарство майже вдвічі більше селян. До того ж селян обклали занадто високими податками і виплатами за землю. За офіційними даними, наприкінці ХІХ ст. селяни сплачували у 10 разів більше податків, ніж дворяни.
Поява нужденного села стала прямим наслідком реформи 1861 р. Більшість селян не мала можливостей придбати ані додаткову землю, ані сільськогосподарську техніку. Не маючи змоги вести самостійне господарство, селяни були вимушені йти працювати на панській землі. Так зберіглися залишки кріпацтва у вигляді відробіткової системи, що полягала в обробітку поміщицької землі селянами їхнім реманентом. Наймалися селяни переважно за гроші чи хліб у борг, зобов’язуючись потім відробити. Існування відробіткової системи спричиняло використання застарілих сільськогосподарських знарядь і низькі врожаї. Розуміючи її невигідність, деякі землевласники відмовлялися від неї та заміняли відробітки вільнонайманою працею. Використання вільнонайманої праці переважало в господарствах Правобережжя й Півдня, а на Лівобережжі були поширені обидві системи.
Попри бідування більшості селянства Наддніпрянщини, вона зберігала роль європейської житниці. Найпомітнішим зростання виробництва товарного зерна було на Півдні, де здавна переважала вільнонаймана праця. Врожайність зростала, хоч і дещо повільніше, і в інших регіонах. Внаслідок цього наприкінці ХІХ ст. Наддніпрянщина постачала хліб у центральні губернії імперії та забезпечувала 90% експорту зерна.
Рівночасно зі зростанням виробництва товарного зерна збільшувалося виробництво цукру, ячменю й тютюну. Товарного характеру набувало тваринництво. У Наддніпрянській Україні, зокрема у 80-х рр. існувало більше тисячі кінних заводів, де вирощували високопорідних коней на продаж в імперії та за кордон. Чільне місце посідали українські губернії у виробництві м’яса, тонкорунної вовни, шкур, кінського волосу та інших продуктів тваринництва.
Розвиток товарного виробництва сприяв наприкінці ХІХ ст. деяким змінам у спеціалізації районів сільськогосподарського виробництва. Південна Україна, крім Кримського півострова, стала регіоном поширення торговельного зернового господарства. Крим та Бессарабія спеціалізувались у розвитку виноградарства. Полтавська губернія вважалася одним із головних виробників тютюну в імперії. Інші губернії Лівобережжя та Правобережжя стали регіоном переважання цукробурякового виробництва. Наведена спеціалізація дозволяла збагнути не лише те, наскільки вагомим був внесок Наддніпрянщини до імперської економіки, а й те, чому імперія завжди наполягала на тому, що ці багаті терени – «исконно русская земля».
Обнаруженный Севастопольской эскадрой турецкий флот состоял из 15 линейных кораблей (из них пять 80-пушечных), восьми фрегатов, трех бомбардирских кораблей и 21 мелкого судна.Встретились флоты утром 3(14) июля 1788 года недалеко от дельты Дуная у острова Фидониси (Змеиный). Соотношение сил сторон было неблагоприятно для российского флота. Турецкая эскадра имела 1120 орудий против 550 у русской. Артиллерия на турецком флоте в целом была более разнокалиберная и относительно меньшей мощности, чем на Черноморском флоте. На вооружении турецких кораблей состояли чугунные или медные пушки, в основном 22-фунтового (156 мм) калибра. При этом значительную часть составляли более прочные медные пушки. Кроме того, на многих линейных кораблях стояло по четыре особо мощных орудия, стрелявших 40-кг мраморными ядрами. Русская эскадра состояла из 2 кораблей 66-пушечного ранга, 10 фрегатов (от 40 до 50 пушек) и 24 мелких судов.Занимая наветренное положение, турецкий флот выстроился в две кильватерные колонны и начал спускаться на русскую линию. Первая колонна турок, возглавляемая самим Эски-Гассаном, атаковала авангард русских под командой бригадира Ф. Ф. Ушакова. После недолгой перестрелки с двумя русскими фрегатами — «Берислав» и «Стрела» и 50-пушечными фрегатами два турецких линейных корабля были вынуждены выйти из боя. На фрегатам устремился корабль «Св. Павел» под командованием Ушакова. Корабль Капудан-паши оказался с одного борта под огнем фрегатов, а с другого — корабля Ушакова. Сосредоточенная стрельба русских судов нанесла турецкому флагману серьезные повреждения. Все попытки турецких кораблей исправить положение немедленно пресекались русскими фрегатами. Наконец, удачный залп с фрегата повредил корму и бизань-мачту флагмана, и Гассан-паша стал стремительно уходить с поля боя. За ним последовал и весь турецкий флот.Успех был решительным. Турецкий флот уже не имел господства над морем, а Крым не подвергался опасности высадки десанта. Турецкий флот ушел к румелийским берегам, а эскадра Войновича — в Севастополь для ремонта.В 1789 году произведён в контр-адмиралы.