Історичний жанр досягає найвищого розвитку до кінця V ст. до н. е. у Фукідід (бл. 460 - бл. 396 рр. до н. е.). Він походив зі знатного фракійського роду і отримав риторичне і філософську освіту. У 424 р. До н.е. е. Фукідід був обраний до колегії десяти стратегів (т. Е. Членом афінського уряду) і отримав під своє командування афінські військові сили у Фракії, але після їх поразки від спартанців був засуджений в Афінах за зраду і засуджений до довічного вигнання. Решту життя провів у Фракії, присвятивши все дозвілля написання історичної праці.
На відміну від Геродота Фукідід, визначаючи предмет дослідження, не виходить за межі еллінського світу. Його праця - оповідання про Пелопоннеської війні (394 / 3-391 / 390 до н. Е.), Т. Е. Про недавню, "сучасної" історії. Назви цей твір, мабуть, не мало.
Історик почав свою працю, за його власними словами, відразу ж після початку війни, переконавшись в її винятковому значенні, і продовжував збирати матеріали протягом всієї війни. Фукідід писав сучасну історію як очевидець. Він наводить справжні тексти договорів, написи та інші джерела, посилається на поетів і логографов, полемізує з Геродотом, правда, не називаючи його ім'я. Фукідід, зокрема, писав, що він не вважає правильним передавати почуте від першого стрічного.
Праця Фукідіда зберігає властивий усієї античності характер художньої оповіді, за винятком так званої "Археології", своєрідного введення, в якому йдеться про важливість обраної теми, а також про передісторію Пелопоннеської війни. Його мета - пояснити точку зору автора на неминучість війни, що має "глибоку причину" - страх Спарти перед зростанням афінської мощі після перських воєн.
Композиція праці Фукідіда обумовлена принципом викладу військових подій по річним кампаніям. Автор досягає драматизму оповіді за до контрастної угруповання подій і розробки окремих епізодів: надгробної промови Перікла, описи епідемії чуми, сицилійської катастрофи. Останні два епізоди вважаються шедеврами світової літератури.
Пряма мова персонажів, включена в історичне оповідання, - характерна особливість твори Фукідіда.
Речі, часто суб'єктивні, - засіб історичного осмислення подій, своєрідний психологічний коментар до них. Іноді в промовах викладається концепція автора, причому і тут він вірний своєму принципу максимального самоусунення, висловлюючи власну думку від імені різних персонажів, щоб висвітлити питання з протилежних точок зору. У таких випадках позиція автора прихована, його мета - лише показати, що його персонажі могли або повинні були сказати. Тут важлива історична правда, а не точність викладу. У промовах своїх персонажів Фукідід дає блискучі зразки політичної красномовства.
