Хрестові походи не досягли тих цілей, які ставили перед собою їх організатори та учасники. Вони спричинили великі жертви як серед населення держав Сходу, так і серед їх учасників. Гинули багато культурних цінності, палаци, пам’ятники і бібліотеки. Особливо сильно постраждав Константинополь, ніколи не повернув собі колишньої краси і величі після латинського розгрому. Разом з тим, вони розширили горизонти, вперше після часів античності привели в близьке зіткнення Європу і Схід. Результати їх неоднозначні.Безсумнівно, виріс товарообмін між Заходом і Сходом, порти Східного Середземномор’я Акра, Бейрут, міста Кіпру стали важливими вузлами посередницької торгівлі. Велику вигоду отримали для себе італійські морські республіки – Генуя, Венеція, Амальфи, Піза, що заснували на Леванте торгові факторії, які володіли значними торговельними привілеями. Посилився вивіз західноєвропейських товарів, насамперед, – англійського, фламандського, французького, ломбардного сукна на Схід, що стимулювало ремісниче виробництво Західної Європи.У Західній Європі Хрестові походи поглибили соціальне, майнове і юридичне нерівність селян і сеньйорів, сприяли оформлення лицарства як стану.Хрестові походи сприяли зміцненню централізації Франції та Англії, відтоку найбільш неспокійних елементів лицарської вольниці. З часів Хрестових походів ведуть відлік інтереси Франції та Англії на Сході. Не випадково володіння хрестоносців (іменованих нерідко «франками») називали Францією на Сході. В ході походів були ослаблені позиції Візантії й арабського світу в морській торгівлі і закладені основи морської могутності Генуї і Венеції. Необхідність перевезення значного числа людей і товарів, підтримки регулярних зв’язків з Левантом привела до вдосконалення судів, освоєнню нових маршрутів навігації.На перших порах виріс, а потім, із занепадом руху знизився авторитет папства. Католицька церква, проте, істотно розширила зону свого впливу, консолідувала земельну власність, створила нові структури у вигляді духовно-лицарських орденів. Разом з тим, Хрестові походи підсилили конфронтацію Заходу і Сходу. Вони активізували джихад як агресивну реакцію мусульманського світу. Четвертий хрестовий похід, набагато в більшій мірі, ніж схизма 1054 р., розділив християнські церкви, заклавши у свідомість православного населення образ поневолювача і ворога – латинян. Вони зміцнили на Заході психологічний стереотип, компонентом якого була недовіра, а нерідко і ворожість не тільки до світу ісламу, але й до східного християнства.
Величезне значення в русі хрестоносців кінця XI – початку XII ст. мало селянське питання. Покріпаченя, придавлене феодальним гнітом; селянство Західної Свропи спочатку охоче йшло на Схід. Надія позбавитись кріпацтва, боргів, перспектива здобути на Сході землю спонукали десятки тисяч людей підніматися із своїх місць і йти в далекі країни, де багатьох з них чекала неминуча загибель.Хрестові походи як воєнні експедиції закінчились повною невдачею. Заснувати міцну державу на Сході європейські феодали не змогли. Майже всі захоплені території їм довелося залишити. Рицарі покинули Схід. Національні держави, що утворилися, почали вести одна з одною уперті і тривалі війни; рицарі знайшли застосування своєму військовому ремеслу в самій Європі. З другого боку, у зв’язку із зростанням продуктивних сил і дальшим розвитком товаро-грошових відносин рицарі мали змогу одержувати великі прибутки від своїх селян, частина їх (наприклад, в Англії) взялася сама ретельно за сільське господарство.Значення хрестових походів, хоч вони й зазнали невдач, було для розвитку Західної Європи дуже велике. 1) сприяли розвиткові європейської торгівлі на Середземному морі. В результаті їх було знищено монополію арабських і візантійських купців у близькосхідній торгівлі і встановлено гегемонію італійських,південиофраицузьких і східноіспанськнх (каталонських) міст. Ці міста почали відігравати роль посередників між Сходом і рештою Європи.Торговельні зв’язки зі Сходом набули під час хрестових походів регулярного характеру. 2) хрестові походи сприяли ознайомленню європейців із східною промисловістю і сільськогосподарською технікою. Європейці засвоїли за цей час багато східних прийомів текстильного і металургійного виробництва, фарбувальної справи, парфюмерії і виготовлення ліків, а також перенесли в Європу такі цінні сільськогосподарські культури, як гречка, шафран, рис і т. ін. Схід значною мірою вплинув на європейців щодо побуту. Рицарі засвоїли витончені східні манери, правила придворної ввічливості, почали старанно доглядати своє тіло, обличчя, волосся. У рицарських замках і міських будшисах з’явилась нова захоплюча гра, занесена зі Сходу,- шахи.В результаті Хрестових походів зріс обмін книжним і некнижним знанням між Заходом і Сходом. Різко посилилася соціальна мобільність населення. Колишні вузькі рамки orbis terrarum Заходу були істотно – уперше після античності – розширені.
Династия - это форма правления, при которой лица, состоящие в кровном родстве, последовательно сменяют друг друга на престоле
Правители Древней Индии берут свое начало от династии Маурьев. Они начали править в Индии сразу после того, как Александр Македонский отступил. До него здесь тоже были правители, но в основном, Индия была тогда совокупностью разрозненных государств.
Итак, сначала правит династия Маурья – Чандрагупта Маурья захватил трон сразу после отступления Александра Македонского. Чандрагупта был основателем всей династии и объединил Индию. Естественно, он происходил из касты кшатриев.
Следующим правил Биндусара – был 2м императором из династии Маурьев. Он известен расширением территорий за счет северной, центральной, восточной Индии, некоторой части Афганистана и Белуджисаана.
Далее правил Ашока – с 273 по 232 годы до нашей эры. Он известен как покровитель буддизма.
Затем начинается история динатии Гуптов. И первым из них был Чандрагупта 1 – он расширил границы Индии до юга Бихара + он взял титул «царь царей».
Далее правил его сын Самудрагупта, который сделал из Индии империю, расширил ее границы так, что страна начиналась в Бенгалии и заканчивалась в Сангаме, а позже Индия владела всей долиной реки Ганд.
Потом правил Чандрагупта 2 – правил с 380 по 415 годы, который был самым могущественным из всех царей. После него правил его сын – Камарагупта 2.
Объяснение:
