за часи правління оттона і з саксонської династії люндорфінгів, який коронувався у 936 році, східно-франкське королівство перетворилося на найпотужнішу державу західної європи з сильною централізованою владою і опорою на церкву, як основу королівської влади. завоювавши північною італію, у 962 році оттон уклав з папою іоанном xii угоду про гарантії недоторканості володінь папської держави в обмін на отримання з його рук корони імператора заходу, яка залишалась вакантною з 924 року, коли помер останній римський імператор беренгар i, внук унроша ii, близького соратника карла великого. це знаменувало повне відособлення східно-франкського королівства (німеччини) від західно-франкського королівства (франції) і формування нової держави на німецьких та північно-італійських землях.
прагнучи укласти шлюбний союз з македонською династією і уникнути звинувачень візантійського імператора романа ii у відсутності підстав носити рівний йому титул, на різдво 967 року у римі оттон коронував своїм співправителем 13-літнього сина оттона ii. проте, заручини з 4-річною принцесою анною не відбулися і лише в 972 році вдалось знайти порозуміння щодо німецько-грецьких конфліктів у південній італії, на знак чого у римі оттон ii одружився з феофано, племінницею нового візантійського імператора іоанна i цимісхія.
“дочка імператора романа ii анна порфірогенета, одруження якої зі своїм сином безуспішно намагався влаштувати оттон великий, у 988 році своїм братом імператором вислієм ii болгаробійцею була видана заміж за київського князя володимира великого”
повернувшись у саксонію, в 973 році оттон i підкреслено урочисто провів імперський з’їзд (рейхстаг) в кведлінбурзі, на якому були присутні польський князь мешко п’яст, князь богемії болеслав пржемислович, посли візантії, данії, угорщини, болгарії, київського князя ярополка святославича та інших держав. щоб відзначити молитовний день напередодні страсного четверга, оттон i відбув у родовий замок в мемлебені, де захворів лихоманкою і помер у віці 60 років невдовзі після великодня, 7 травня 973 року.
открытие америки и ее сокровища не оставили европейцев равнодушными. поток переселенцев в новый свет постоянно рос, достигнув в 1790 г. 3,9 млн человек. эти люди покидали родину по разным причинам. одни стремились разбогатеть, другие спасались от религиозных преследований, некоторые бежали от правосудия.
в новом свете привлекало незанятое испанцами атлантическое побережье северной америки. его главное богатство составляли не драгоценные металлы, а плодородные земли, заселенные многочисленными индейскими племенами. еще в xvi в. первые колонисты попытались осесть здесь, но не смогли выжить в суровых условиях. началом настоящей колонизации стал май 1607 г., когда 120 основали первое постоянное поселение — форт джеймстаун. он был назван в честь короля якова (джеймса) i стюарта и стал центром первой колонии в америке — виргинии.
до 1700 г. большая часть атлантического побережья сша уже была освоена колонистами. на этой большой территории возникли первые 13 штатов, ее начали называть новой .
отношения колонистов с местным населением складывались по-разному. одни индейские племена были настроены миролюбиво, другие — крайне враждебно. однако кровопролитные войны закончились поражением индейцев. их оттеснили в глубь страны, а поселения разрушили.
колонии в америке развивались двумя путями. на севере преобладали мелкие фермерские хозяйства, процветали промышленность и торговля. на юге на огромных плантациях, обрабатываемых рабами, выращивали хлопок, табак и рис.
попытки поработить индейцев оказались неудачными: от непривычной нагрузки они болели и умирали. тогда на плантациях начали использовать труд европейцев — преимущественно нищих и бродяг, которые стремились попасть в новый свет, но не имели на это денег. капитаны кораблей бесплатно перевозили их и продавали американским землевладельцам.
вскоре колонисты заменили слуг на более дешевую рабочую силу — сильных и выносливых чернокожих рабов. первых невольников-африканцев в 1619 г. доставили в новый свет жители джеймстауна. люди стали товаром, а работорговля — прибыльным бизнесом. в африку снаряжались специальные суда, команды которых устраивали охоту на людей, как на диких животных.
раннее американское общество было достаточно пестрым. его верхушку составляли богатые землевладельцы, мануфактуристы, купечество и банкиры. к средней прослойке принадлежала основная часть торговцев, фермеров и ремесленников, а также учителя, врачи, судьи, священники. на низшей ступеньке социальной лестницы находились мелкие крестьяне и ремесленники, а также наиболее бесправные группы населения — белые слуги и чернокожие рабы. во главе каждой из колоний стоял губернатор, назначенный короной. наряду с ним действовали ассамблеи — представительные органы, избранные полноправными белыми мужчинами. женщины, индейцы и чернокожие политических прав не имели.
важной особенностью американского общества с самого начала его существования было то, что тут люди могли успешнее, чем в старом свете, пользоваться результатами своего труда. протестантская вера приучала их к трудолюбию и бережливости. честно накопленное богатство считалось признаком божьей милости. поэтому основная масса американцев приобретала собственность упорным трудом.
