Причини прийняття християнства: а) необхідність зміцнення феодальних відношень у ранньофеодальній державі, тому що язичництво суперечило єднанню Русі; б) прийняття єдиної з Візантією релігії зміцнювало б південні межі Русі, тому що Русь одержала б на півдні авторитетного і могутнього союзника; в) прийняття християнства сприяло підняттю міжнародного авторитету Русі, так як до 988 р. Русь в очах Європи і Візантії була «дремучей, поганською»; г) прийняття християнства сприяло б зближенню з високорозвиненої Візантією - спадкоємицею культури Древньої Греції (технології, література, мистецтво, архітектура і т.п.). Розвиток подій: а) для зміцнення великокнязівської влади Володимир проводить реформу язичництва, створивши пантеон шести богів на чолі з Перуном; б) переконавшись у неспроможності язичества, як пануючої релігії феодальної держави, Володимир вирішив прийняти християнство візантійського обряду (православ'я). Щоб не потрапити при цьому у васальну залежність від Візантії, як інші, Володимир захопив Візантійську фортецю Херсонес (988 р.), і відтіля як переможець продиктував 2 умови візантійському імператору: видати за нього сестру імператора, після чого він готовий прийняти християнство; водохрещення киян мало місце на ріці Почайні в 988 році (історик 0. М. Раков називає іншу дату - 1 серпня 990 р.).
Значення прийняття християнства: а) сприяло зміцненню К. Русі як ранньофеодальної держави, підняло її міжнародний авторитет.
В 553 либо 554 году после разгрома жужаней тюрками в столицу Тюркского каганата прибыло иранское посольство, преследовавшее цель заключения военного союза против государства эфталитов — врага Ирана и бывшего союзника Жужаньского каганата. Для тюрков перспектива союза открывала возможность закрепиться в Средней Азии и взять под свой контроль Великий шёлковый путь. Договор был скреплён браком шахиншаха Хосрова I Ануширвана с дочерью Истеми (от этого брака родился будущий шахиншах Ормизд IV).
По поручению Мукан-кагана Истеми во главе большой армии выступил на запад весной 554 года. Не встречая по пути серьёзного сопротивления, ябгу к 555 году дошёл до Аральского моря. По пути им были подчинены усуни, нушиби, дулу[5], а также подвластные эфталитам Хотан, княжества Семиречья[6] и Хорезм. Эфталиты были не в состоянии отреагировать на эти события из-за войны в Индии.
Истеми, зная о занятости Хосрова I Ануширвана боевыми действиями с византийцами, также не стал в одиночку атаковать эфталитов, обратив внимание на север, где в 556 году подчинил абаров[7] и наткнулся на сопротивление хионитов, вар, огоров и, возможно, примкнувшей к ним части жужаней. Война с ними тянулась до 558 года, когда тюркам удалось изгнать остатки разбитых племён за Урал (там беглецы стали известны как авары). Подойдя к берегам Волги, тюрки не стали форсировать реку, а вернулись назад. К этому времени (в 557 году) Иран заключил перемирие с Византией и был готов вместе с тюрками начать войну с эфталитами.
сократилось население, разорение хоз-ва страны, разрушение городов, уменьшение числа боярских вотчин, прекращение каменного строительства на 70-100 лет, утеря ряда ремесел , нарушение прежних торг. связей и усиление ориентации торговли на Восток, гибель множества храмов, сожжение книг, временное прекращение летописей.