традиции султан Касым повиновался хану Бурундуку, признавал его власть. Хотя ханом являлся (1480-1511 гг.) Бурундук, фактически вся власть в ханстве находилась в руках султана Касыма. Соперничество между двумя влиятельнейшими лицами государства завершилось победой султана Касыма, в результате чего хан Бурундук был изгнан из страны. С 1511 года Касым взял ханскую власть в свои руки. Став ханом, Касым стремился ослабить влияние феодальной знати, укрепляя тем самым свою личную власть. Всю свою энергию и действия он направил на расширение территории ханства. В результате его завоевательных походов против соседних государств еще более укрепилось экономическое и политическое положение Казахского ханства. В период правления хана Касыма Казахское ханство превратилось в экономически мощное и политически влиятельное государство. Как сильная историческая личность, хан Касым постоянно проводил политику по расширению территории ханства, благодаря ему Казахское государство утвердило свое политическое влияние среди ближних и дальних государств. Как свидетельствуют средневековые авторы, в период правления хана Касыма Казахское ханство переживало период подъема. Хан Касым в короткие сроки мог созвать конное войско в 300 тысяч всадников. Историк Мухаммед Хайдар Дулати подчеркивал могущество казахского хана Касыма: «Он распространил свою власть над Дешти-и-Кыпчаком. Подданных у него более миллиона человек. После Джучи-хана в этом юрте не было хана более могущественного, чем он». М.Х. Дулати также писал, что войско хана Касыма насчитывает 300 тысяч воинов.
Революції 1848—1849 років (відома під назвою «Весна націй» та «Народна Весна») — низка революцій, що сталася в Європі у 1848 році. Весна Націй досі залишається наймасштабнішою у європейській історії хвилею революцій, проте у зв'язку з політичними реакціями, у всіх випадках влада була відновлена протягом року[1].
Революції були демократичними по своїй природі, ставлячи за основу знищення феодальної форми правління і створення незалежних національних держав[2].
Революційна хвиля зародилася в Франції на початку року та швидко поширилася на більшу частину Європи та частину Латинської Америки. Близько 50 країн були ураженими, революціонери не мали зв'язку між собою та не співпрацювали, діючи незалежно[2].
Шість чинників були основними: поширене невдоволення політичним курсом, вимоги вагомішої участі народу в управлінні країнами, вимоги вільної преси, вимоги робочого класу, поширення націоналізму і перебудова політичної системи серед монархів, аристократії, армії, церкви та селянства[2].
Объяснение:
