По-перше, козацтво взяло активну участь у російсько-турецьких війнах. Його добре озброєні частини громили турків у районі Очакова, Бендер, під Фокшанами, на річці Римнік, під Ізмаїлом.
По-друге: Значну роль відіграли саме козаки у взятті "неприступної" фортеці Ізмаїл. Козацька флотилія забезпечила десант через Дунай під стіни міста.
По-третє: 1774 року Росія організувала дунайську розвідувальну експедицію, експедиція складалась з запорізьких козаків і була поділена на дві команди, які очолювали Іван Мандро і Кіндрат Гук. Ці загони забезпечували переправу російських військ на правий берег Дунаю.
По-четверте: війни, які вела Росія з Туреччиною, лягли важким тягарем на плечі народу України, серед яких і козаки. Людей залучали до будівництва фортець і оборонних ліній, також і про величезні податки не забудемо. На Україну була поширена загальноросійська система рекрутських наборів (щорічно 1—2 чоловіка від 500 душ). Термін військової служби досягав 15 років. Усе це викликало невдоволення населення.
За цими твердженнями можна цілком стверджувавати, що козацтво брало велику участь у російсько турецьких війнах.
Россия в начале ХХ века подошла к состоянию кризиса. Он был вызван противоречием между назревшей модернизацией и традиционной социальной и политической структурой России. Положение крестьян оставалось очень тяжелым из-за нехватки земли, это сдерживало и улучшение условий жизни рабочих. «Аграрный голод» приводил к голоду настоящему. Бедность крестьян не позволяла им покупать товары, производимые российской промышленностью. Это сужало внутренний рынок России и затрудняло развитие фабрично-заводского производства. В результате успехи российской промышленности зависели от состояния международного рынка. В начале ХХ в. Российская империя оставалась абсолютной (самодержавной) монархией. Консерватизм, неизменность социально-политической системы в условиях социально-экономических перемен вели к социальным выступлениям — рабочему, крестьянскому и студенческому. Росла межнациональная напряженность. Модернизация вела к нарастанию оппозиционных настроений в обществе. Несмотря на сохранение влияния консерватизма, особенно на политику самодержавия, в России развивался либерализм, а также социалистические идейные течения – народничество и марксизм. Раскол марксистской партии РСДРП привел к возникновению течений меньшевиков и большевиков. Внешняя политика России в начале ХХ в. была чревата конфликтом с Японией на Дальнем Востоке. (
