Первый этап длился с 1839 и до 1853 года. Началом реформы принято считать издание указа во времена правления Абдула-Меджида, носящего название «Гюльханейский хатт‑и‑шериф». Содержание этого документа подразумевало проведение преобразований в трех направлениях: обеспечение безопасности всех подданных государства, реформа налогов, военные реформы.
Для решения первой проблемы правительство создало коммерческий кодекс, а так же приняло уголовное законодательство, по которому все жители становились равными, вне зависимости от расы, пола и религии. Так же были организованы меджлисы, объединившие общин мусульман и не мусульман.
Что касается реформы в области налогообложения, здесь были проведены следующие изменения:
Также решили вторую проблему. Изменения произошли в следующем.
1.Отмена чрезвычайных налогов и барщины;
2. Отмена откупной системы;
3. Упорядочение системы взимания налога с не мусульман;
Произошли изменения и в военной сфере:
1.Введение обязательного рекрутского набора на два года;
2.Уменьшение срока службы до 5 лет;
В целом реформы, проведенные в первый период, не смогли справиться со своей задачей и разрушить феодально-абсолютистский строй.
Второй этап танзимата принято ограничивать 1856 и 1876 годами (дата принятия Конституции). В рамках этого периода выделяют несколько наиболее значимых нововведений:
1. Открытие первого иностранного банка в 1856 году;
2. Расширение торговых связей с другими странами;
3. Строительство железных дорог;
4. Принятие гражданского кодекса в 1869 году;
У цю епоху сформувались деякі такі засади та елементи європ. життя. Йдеться перш за все про формування основ індустр. суспільства. Епоха охоплює ХVІІ-ХІХ ст. Проте філософія цього періоду завершується І третиною ХІХ ст., що є прикладом випереджаючого розвитку дух. процесів порівняно із політ. та соціально-економічних, що свідчить про творчий характер людс. мислення. За соц. змістом це був період формування і утвердження в Європі буржуазних суспільних відносин. Паралельно із змінами у діяльності відбувались і зміни у суспільних стосунках: розриваються колишні зв’язки особистої залежності людини від людини, зникає “велика сім’я”, а натомість з’являється вільний, автономний індивід. В цей час вже завершується епоха географічних відкриттів, але породжений нею тип активної самодіяльної особистості не лише не зникає, а знаходить все нові сфери прикладення своєї активності. Розвиток мореплавства, виробництва, зростання міст та соціальної динаміки привели до швидкого розвитку наукового знання. З’являється перша завершена та експериментально підтверджувана наукова теорія – механіка І.Ньютона. Вплив її на життя був колосальний, адже це вперше людина спродукувала такий інтелектуальний витвір, який дозволяв отримувати точні та незаперечні практичні результати. Ідеї та принципи механіки настільки поширились, що виник “механістичний” світогляд. Відбулись суттєві зрушення і в інших сферах духовного життя: з’являється мистецтво в його сучасному розумінні, тобто мистецтво світське, автономне; народжуються роман як літературний жанр, опера, сучасний театр, архітектура масових забудов, промислова архітектура; виникають Академії наук, з’являються перші газети та часописи, у тому числі – і наукові, з’являється міський транспорт. Все це приводить до того, що індивід постає основним суб’єктом життєдіяльності. Показовою для епохи стає фігура Робінзона–персонажа твору Дж.Свіфта, бо ця людина на ділі продемонструвала, як це можна зробити. Індивід спирається тепер у своїй здатності наодинці вибудовувати власне життя на свою діяльну активність. Індивід спирається тепер на мислення “здорового глузду”, яке включає у свій зміст два непорушні моменти: опору на факти та ясну, чітку і зрозумілу логіку. Все це знайшло своє виявлення у новому світогляді: світ тепер розглядається людиною як об’єкт, на який спрямовується людська активність, а сама людина – як суб’єкт, світ постає в якості надскладного механізму, типовим взірцем якого був механічний годинник. Природа тепер поділяється на живу та неживу, але і та, і інша є лише основою для росту людської могутності. Діяльність людей починають розглядати не як колообіг подій, де немає ні початку, ні кінця, а як розвиток від примітивних до досконаліших форм існування суспільства. Ці питання досліджували філософ Д.Віко, учений Ж.Тюрго, філософ Й.Г.Гердер. Зміна ідей про суспільний розвиток у думках цих учених ішла від погляду на історію як колообіг 3 епох – божественної, героїчної. Знаряддям досягнення свободи є знання. Відбуваються відчутні зміни і у розвитку філософії.
Объяснение:
Революция-это борьба внутри страны. То есть страна разделяется на группы, которые воют между собой. Жители страны это её дети и когда происходит война внутри страны её житеи (дети) погибают. Теперь понятно или нет?