1. Общепринятый взгляд на церковную реформу XVII века
Повсеместно встречающиеся в различных современных изданиях отголоски упрощенно-традиционной точки зрения не представляются чем-то необычным. Даже Н.Ф. Каптерев прибегает к ставшему термином выражению «реформы Никона». Для уверенности в этом достаточно взглянуть в оглавление его книги; это, впрочем, не удивительно, ведь автор считает патриарха «во все время своего патриаршества… самостоятельным и независимым деятелем»[98]. Живучесть данной традиции напрямую связана со старообрядчеством, взгляды и труды представителей которого по изучаемому во мы и рассмотрим. В предисловии одной противостароверческой книги можно прочесть такой пассаж: «В настоящее время старообрядцы ведут борьбу с православною Церковью совсем не так, как прежде: старопечатными книгами и рукописями они не удовлетворяются, а «рыщут, как говорит преп. Викентий Лиринский, по всем книгам божественного закона»;
З VII ст. південносхідними сусідами слов'ян були хазари, які поширили данинські стосунки на частину давньоруських племен. Деякі зарубіжні історики вважають, що "мирна торговельна держава" хазар дуже добре впливала на державний і культурний розвиток Русі. Насправді ж головною "заслугою" хазар було те, що вони змушували східних слов'ян консолідуватися для боротьби за своє звільнення.
ОбъяснЗ
Через своє геополітичне становище Київська Русь не могла залишитися поза увагою північних народів, особливо скандинавських, озброєні загони яких нападали на слов'янські землі. Якийсь час данину їм сплачували новгородські словени, кривичі, чудь і меря. Місцеве населення неодноразово повставало і виганяло чужинців. Київські князі виряджали на північ військові дружини, засновували там укріплені центри. Але, звісно, взаємини з північними сусідами не обмежувалися лише воєнними сутичками. Варяги з прибалтійських земель приходили на Русь і з мирними намірами. На ранніх етапах існування Давньоруської держави варяги (серед них були і скандинави, і західні слов'яни, і балти, і угро-фіни) йшли на південь переважно як купці, згодом почали найматися в дружини київських князів для походів на Візантію. Частина варягів осідала на Русі, вливаючись у верхівку суспільства, в тому числі й у князівську адміністрацію.
