1) У той час як більшість руських князівств потрапили під монголо-татарське панування, на північно-західних кордонах колишньої Київської Русі постала Литовська держава.
Її початки були покладені в першій чверті ХІІІ ст. князем Рінгольдом, який об’єднав під своєю владою декілька литовських племен. Син Рінгольда Міндовґ продовжив політику батька з розширення своїх володінь. Саме з його правлінням і пов’язують створення Великого князівства Литовського. Столицею своїх володінь Міндовґ обрав місто Новогрудок (Новгородок).
2)Після включення українських земель до складу Великого князівства Литовського Ольґерд відновив удільний устрій. Але, як правило, на чолі князівств стояли представники литовських династій Ґедиміновичів і Ольґердовичів. Так, Київське, Чернігівське, Новгород-Сіверське князівства, Переяславщину і чотири уділи на Поділлі Ольґерд роздав синам і племінникам. На чолі Київського князівства став Володимир Ольґердович, на Поділлі — Юрій Коріятович, на Новгород-Сіверщині — Дмитро Корибут тощо. Удільні князівства перебували у васальній залежності від великого князя й зобов’язувалися «служити вірно», виплачувати щорічну данину і в разі потреби виставляти своє військо.
3)По смерті Вітовта білоруська, українська та частина литовської знаті без згоди польського короля обрали князем Великого князівства Литовського Свидриґайла Ольґердовича (1430—1432 рр.)Берестейщина, Підляшшя, Полоцька, Вітебська, Смоленська землі, Сіверщина, Київщина, Волинь та Східне Поділля визнали своїм володарем Свидриґайла й об’єдналися у «Велике князівство Руське».Спираючись на підтримку цих земель, Свидриґайло розпочав успішний наступ проти Сиґізмунда.
4)Щас допишу
Морские путешествия в Древней Греции совершались с незапамятных времен, что нашло свое отражение в мифах. К наиболее известным относится миф об аргонавтах. Согласно Диогену, первым известным изложением этого похода была поэма критского жреца и философа Эпименида, жившего в VII в. до н. э. Его сочинение не сохранилось, но двумя веками позже поэт Пиндар вновь возвращается к этому сюжету, правда, его поэма была чересчур краткой.
Одним из первых ученых-путешественников был Геродот (484 – ок. 430 гг. до н.э.). Он объехал Грецию, Южную Италию, Малую Азию, Вавилонию, Египет, Персию, побывал на большинстве островов Средиземного моря, а также в Крыму и в стране скифов.
В своем знаменитом труде «История», за который он удостоился почетного титула «отца истории», «отца географии», но и «отца лжи» он описал не только историю многих народов Старого Света, но также сохранил для потомков бесценные этнографические примеры. Он сообщил основные географические знания, накопленные к V в. до н.э.
Море играло огромную роль в жизни древнегреческих племен, населявших побережье Балканского полуострова, многочисленные острова Эгейского моря, а также западный берег Малой Азии. Море не только давало им пишу, но и связывало с другими странами и народами. Поэтому греки чаще всего путешествовали морем. Путешествиям внутри страны мешало отсутствие удобных дорог. Некоторые подобия дорог в виде гатей прокладывались в низинных и болотистых местах. Археологам удалось обнаружить остатки подобной дороги в Беотии, ширина которой достигала 6,5 м.
Объяснение:
