Страны Латинской Америки в XIX – начале XX века
Предыстория
После победы испанских колоний в войне за независимость (см. урок «Война за независимость в странах Латинской Америки») владения Испании и Португалии в Латинской Америке стали суверенными государствами (суверенитет). Почти во всех латиноамериканских государствах (исключение составляла до 1889 г. только Бразилия) был установлен республиканский строй. Самой распространенной формой правления стала военная диктатура (в XIX веке военные диктаторы правили в каждой стране Латинской Америки хотя бы один раз).
В XIX в. государства Латинской Америки нередко воевали друг с другом, стремясь расширить свои территории (наиболее кровопролитной была Парагвайская война). Происходили и внутренние конфликты, которые иногда приводили к возникновению новых независимых государств (так, в 1838–1840 гг. на несколько самостоятельных государств распалось государство Соединенные провинции Центральной Америки).
Основой экономики продолжал оставаться экспорт сырья и сельскохозяйственной продукции (Бразилия поставляла на европейские рынки 2/3 объема кофе, Венесуэла – нефть, Куба – сахар).
События
1831 г. – гражданская война в Колумбии. Отделение от Колумбии Венесуэлы.
1838–1840 гг. – гражданская война в Соединенных провинциях Центральной Америки, в результате которой возникает ряд независимых государств: Никарагуа, Гондурас, Коста-Рика, Гватемала.
1820–50-е гг. – в Бразилию ввезено около 1 млн рабов из Африки.
програма Володимира Святославича орієнтувалась на відновлення досягнень Аскольдової доби, але за нових умов кінця X — початку XI ст. Реформи Володимира охопили широке коло проблем.
Объяснение:
Суть адміністративної реформи полягала у ліквідації «племінних князівств». До кінця X століття Київська Русь складалась з ряду «племен», що зберігали свою автономію. Всього було 7 або 8 головних «племінних» утворень: поляни, сіверяни, деревляни, дреговичі, кривичі, в'ятичі й, можливо радимичі. Взаємини між верховною владою Києва й місцевою «племінною» адміністрацією ускладнювалися невиробленістю юридичної основи. Реформа, здійснена Ольгою в 946 р. після приборкання деревлян, повинна була визначити розмір данини та межі повинностей. Але це не усунуло причини проблем. Володимир ліквідував саму систему «племінних» князівств. Територію Русі він поділив на 8 адміністративних округів. Створено Новогородську, Київську , Переяславську, Чернігівську, Володимирську волості та інші. В кожну з них призначалася довірена особа, згодом — його сини або родичі. Таким чином, сини, родичі, Володимира діставали уділи не одразу, а після того як виростали.
