Ось ми і підійшли до замку. Весь його вигляд вселяє страх. Здається ніби ти потрапив в добре охоронювану в'язницю.
Тільки вдалині вже можна помітити загострені кінці його веж. Ось ти бачиш дозорну вежу, он спеціальна вежа, використовувана феодалами для того, щоб сховатися при нападі. Вікна настільки малі, що здаються щілинками. Щоб пройти до замку, тобі спочатку треба минути рів наповнений водою, іноді це просто буває гігантський рів, не думай що всі феодали так раді гостям. Ось ти кричиш дозорному, він бачить що ти не ворог, доповідає феодалу і міст опускається, дозволяючи тобі пройти. Поблизу цей замок ще страшніший. Але ось гігантська Дубова двері і ти входиш всередину. Все, як у всіх звичайних замках. Гігантська залу, вистилана шкірою і шерстю вбитих тварин, на стелі зали підвішена люстра і герба того будинку, куди ви прийшли. У залі стоїть довгий стіл, призначений для бенкетування господаря будинку і його друзів. Трон феодала, а інакше його і назвати не можна, досить сильно виділяється від решти меблів. Що ще є в цьому замку? Ти спускаєшся вниз і бачиш підвал, таке в замках є часто. Його використовують для різних цілей: це може бути сховище припасів або темниця або все разом. Але ось ви заходите за один непримітний кут і знаходите потаємні двері. Вона веде в тунелі під замком. Щоб вас не насварили за таку хорошу знахідку ви швидко ретируєтеся і йдете дивитися верхню частину замку. По дорозі вам зустрічаються кілька слуг. Коридори в замку довгі, а кімнати великі. Ось сходинки ведуть вас в довгу вежу, вона є як-би горищем даного творіння. Тьмяна Свічка висвітлює її. На вікнах решітки. Враження від неї досить похмуре і ви вирішуєте піти звідси. Подякувавши господаря замку за відвідування, ви йдете з нього.
Відчуття після знаходження в замку залишаються досить похмурі. Але незважаючи на суворість замок феодала все ж полонить своєю красою і величчю.
Постепенно к ним стали присоединяться единомышленники из депутатов от других провинций, в том числе Мирабо, Сийес, герцог д’Эгийон, виконт Ноайль, Барнав, Петион, Вольней, аббат Грегуар, братья Шарль и Александр Ламет, адвокат из Арраса Максимилиан Робеспьер.
Якобинский Клуб в Париже
Оноре Габриэль де Мирабо
Сийес
Шодерло де Лакло
Антуан Барнав
Когда король и Национальное собрание перебрались в Париж, Бретонский клуб распался, но бывшие его члены стали снова собираться сначала в парижском частном доме, потом в нанятом ими помещении в монастыре якобинских монахов (доминиканского ордена) близ манежа, где заседало Национальное собрание. В заседаниях принимали участие и некоторые из монахов; поэтому роялисты прозвали членов клуба в насмешку якобинцами, сами же они приняли наименование «Общества друзей конституции».
Вареннский кризис
См. также: Бегство в Варенн и Расстрел на Марсовом поле
Попытка побега короля является одним из наиболее важных событий революции. Внутренне это было очевидным доказательством несовместимости монархии и революционной Франции и уничтожило попытку установить конституционную монархию. Внешне это ускорило приближение военного конфликта с монархической Европой[7].
якобинцев) находились помимо Лафайета и Мирабо такие лица, как Сийес, Байи, Кондорсе, Талейран, Ле Шапелье. Но многие из них, в том числе и Мирабо, оставались одновременно и членами Якобинского клуба. Вплоть до лета 1791 года. Якобинский клуб был политическим штабом основной группировки конституционалистов, сплотившейся вокруг братьев Ламет, Барнава, Дюпора. Однако в клубе росло влияние и более левых групп, одна из которых объединялась вокруг Бриссо, другая — вокруг Робеспьера[8].
Побег изменил ситуацию. К этому времени никто из якобинцев, включая левое крыло — Робеспьер, Петион, Редерер, Бюзо, не придерживался или не выражал республиканских взглядов[9].
, многие вернулись. Приер, Грегуар, Барер, Дюбуа-Крансе[fr], Талейран, и Сийес вернулись в конце июля. К сентябрю членство клуба возросло до 800, и скоро около 500 провинциальных клубов
Вторая революция
См. также: Восстание 10 августа
Жак-Пьер Бриссо
Камиль Демулен
Этьен Клавьер
Жак Никола Бийо-Варенн
В сохранении и даже увеличении влияния клуба в большой мере являлось следствием работы одного из важнейших комитетов клуба — комитета корреспонденции (фр. Comité de Correspondance), членами которого сейчас являлись Робеспьер, Бриссо, Карра, Демулен, Клавьер, Колло-Дэрбуа, Бийо-Варенн. Будущие монтаньяры, будущие жирондисты, будущие эбертисты и дантонисты — всё будущее революции, временно объединённое. Подготовка к дебатам в ассамблее уже не являлась целью клуба. Публика стала допускаться на заседания с 12 октября 1791 года, с появлением публики увеличилось давление на дебаты клуба со стороны парижских активистов. Клуб стал превращаться в подобие штаба революции[13].
может есть чтото
Объяснение:
