Как только Александр III взошел на престол, перед ним встал вопрос: как править страной? Перед ним были примеры правления его деда ( Николая I) и отца ( Александра II). Помня об учести своего родителя ( Александр II был убит революционерами), Александр выбирает консервативный путь правления. Однако, он учитывает то, что правление его деда закончилось поражением в Крымской войне, а политика отца привела к успехам в компании 1877-1878гг. Таким образом, Александр III решает вернуться к дедовским заветам при государственной поддержке отраслей промышленности, связанных с производством вооружение. Итак, основная идея экономической политики Александра III состояла в развитие и финансирование отраслей промышленности.
Результаты подобной политики не заставили себя ждать. В 90-х годах в России происходит промышленный бум. Доля России в мировом производстве неуклонно растет. Это привлечь в Россию иностранные инвистиции, сыгравшие большую роль в развитие промышленности. Также иностранным инвистициям спсобствовала денежная реформа Витте, проведенная в 1992году. Витте ввел золотой рубль, что укрепило курс русской волюты.
Во времена правления Александра III аграрное хозяйство приходило в упадок, поэтому крестьяне не могли платить выкупные платежи, составляющие немалую долю бюджета страны. Выход нашелся в 1992г, после востановления винной монополии. Деньги, шедшие в казну с налога на алкогольную продукцию составляли значительную часть бюджета, именно поэтому современники называли его "пьяным".
Таким образом, мы можем сказать, что экономическая политика Александра III была направленна на вооружение страны. Этим объясняется государственное финансирование казенных предприятий тяжелой промышленности и машиностроения. Главные результаты данной политики - промышленный подъем 90-х годов, а также усиление влияния рабочего класса на политику государства.
Відповідь:
Мешкаючи на віддалених від виру тогочасної європейської історії територіях і не маючи власної писемності, слов'яни досить пізно потрапили на сторінки книжок. Найдавніші свідчення про них відносять до початку нової ери. Вони належать римським історикам І–II ст. Плінію Старшому, Корнелію Тациту та грецькому географові Птолемею (II ст.). Усі троє називали слов'ян венедами і розповідали про них як окремий народ, що мешкав на схід від Вісли в оточенні германців, фракійців, сарматів, балтів. На думку археологів, саме венедам відповідають зарубинецька та черняхівська археологічні культури у їх слов'янській частині. Птолемей, між іншим, з-поміж венедів називав також племена ставанів. У цій назві дехто з мовознавців вбачає перекручену самоназву "слов'яни". Загалом свідчення римських істориків – скупі на факти й досить суперечливі. Більш докладно розповідають про слов'ян джерела VI ст. й наступних століть. Велику увагу їм, зокрема, приділив автор історії готів Йордан у книзі "Про походження та діяння готів" (інша назва цієї книги – "Готика") 551 р. Венеди, як свідчить Йордан, довго не корилися волі готських правителів. Поступилися вони, щоправда ненадовго, перед королем Германаріхом, який направив проти них велике військо. "Ці венеди походять від одного кореня і сьогодні відомі під трьома назвами: венедів, антів, склавінів...". Назви "склавіни" та "анти" щодо слов'ян поряд із назвою "венеди" трапляються і в інших джерелах. Вони засвідчують поділ давніх слов'ян на різні племінні об'єднання. Так, за Йорданом, венеди мешкали в басейні Вісли, анти – в Подніпров'ї, склавіни – в Подунав'ї. На думку археологів, було ще одне племінне об'єднання слов'ян, що мешкало у верхній течії Дніпра. Та через віддаленість тих племен від римсько-візантійського світу їхня назва, нехай і умовна, не збереглася.
Про походження назв, що їх застосовували щодо слов'ян давні історики-чужинці, українські вчені дотримуються такої думки: дві з них – венеди та анти – є іншомовними (перша – балтського походження, друга – іранського); третя, склавіни, – видозмінена самоназва "слов'яни". Отож, етнонім "слов'яни" вживається в джерелах від VI ст., але, без сумніву, є давнішим
Пояснення:
б) политические