Давньоримська архітектура запозичила зовнішні вирази класичної давньогрецької архітектури для цілей давніх римлян, які настільки сильно відрізнялись від грецьких будівель, що створили новий архітектурний стиль. Ці два стилі часто вважаються єдиним цілим класичної архітектури. Римська архітектура розквітла в часи Римської республіки та ще більше в часи імперії, коли була збудована більшість вцілілих будівель та споруд. Вона використовувала нові матеріали, зокрема бетон, та новіші технології, напр. арки та куполи, для створення будівель, що були міцними та добре-спроектованими. По всі території колишньої Римської імперії збереглася значна кількість будівель, деякі з них в цілому вигляді та досі використовуються.
Давньоримська архітектура охоплює період від заснування Римської республіки 509 р.до н. е. до бл. 4 ст. н. е., після чого вона вже класифікується як Пізня Античність або архітектура Візантійської імперіївідповідно. Майже не збереглося значущих зразків архітектури, створених раніше 100 р. до н. е., а переважна більшість з найбільш значущих зразків — з період пізньої імперії, після 100 р.н. е. Римський архітектурний стиль продовжував впливати на будівництво у колишній імперії протягом багатьох наступних століть, а західно-європейський стиль починаючи з бл. 1000 р.н. е. отримав назву романська архітектура для підкреслення його залежності від базових римських форм.
Значуща оригінальність у давньоримській архітектурі з'явилася лише з початком імперського періоду, коли аспекти місцевої етруської архітектури почали поєднувати з запозиченнями з Греції, у тому числі більшість елементів стилю, тепер відомого як класична архітектура. Вони відійшли від стійково-балочної конструкції, що переважно спиралась на колони та перемички, до конструкції, яка спиралась на масивні стіни, що завершувались арками, а пізніше — куполами; обидва ці елементи за римлян суттєво розвинулись. Класичні архітектурі ордери стали переважно декоративними, а не структурними елементами, крім використання у колонадах. Стилістично новими ордерами стали тосканський та композитний ордер; перший — скорочених та спрощений варіант доричного ордера, а другий — високий ордер з квітковими прикрасами коринфського та сувоями іонічного ордерів. Найбільші досягнення переважно відбулись між 40 р. до н. е. до 230 р. до н. е., до початку кризи Римської імперії у III столітті; пізніші проблеми зменшили багатство та організаційні можливості центральної влади.
Римляни створили величезні громадські будівлі та інженерні споруди, значно покращили умови проживання та громадської гігієни, наприклад їх публічні та приватні купальні та туалети, тепла підлога у вигляді гіпокауста, глазурування слюдою (приклади у Остія Антіка) та гаряче і холодне водопостачання по трубах (приклади у Помпеях та Остії
держи,если можешь и мне с моим заданием(У меня в профиле)
Объяснение:
КАТЕГОРИИ НАСЕЛЕНИЯ
1.Вольные хлебопашцы. Бывшие помещичьи крестьяне в Российской
империи, освобожденные от крепостной зависимости с землей на основании
добровольного соглашения с помещиками.
На основании указа императора Александра I Павловича от 20 февраля 1803
года помещики получили право освобождать отдельных крестьян и целые
селения с обязательным наделением их землей. Крестьяне за это должны
были платить выкуп или выполнять повинности. Широкого применения указ
не получил. За время царствования Александра I в вольных хлебопашцев было
превращено 47 тысяч человек мужского пола (около 0,5% от всех
крепостных крестьян). В разряд вольных хлебопашцев входили также
дворовые люди и крестьяне, лично отпущенные на волю, если они
приобретали землю. Юридически вольные хлебопашцы были близки к
государственным крестьянам.
2.Временнообязанные крестьяне. Категория бывших помещичьих крестьян,
освобожденных от крепостной зависимости во время реформы 1861 года, но
не переведенных на выкуп.
За пользование землей временнообязанные крестьяне несли повинности
(оброк, барщину, издольщину). Помещик являлся попечителем сельского
общества временнообязанных крестьян, получал в нем права вотчинной
полиции и мог требовать смены сельского старосты и сельской
администрации. К 19 февраля 1870 года перешли на выкуп 66,6%
временнообязанных крестьян. Наибольшее число временнообязанных
крестьян находилось в Ставропольской, Астраханской и Курской губерниях.
28 декабря 1881 года был издан закон об обязательном выкупе наделов
временнообязанных крестьян.
3.Приписные крестьяне. Государственные, дворцовые и экономические
крестьяне в России 18 в. – первой половине 19 вв., вместо уплаты подати
работавшие на казенных и частных заводах, фабриках.
Обычно приписные крестьяне прикреплялись к мануфактурам без
определенного срока, то есть навечно. Формально они оставались
собственностью феодального государства, но на практике их
эксплуатировали и наказывали как крепостных крестьян. Тяжелое
положение вызывало побеги, волнения и восстания приписных крестьян. В
конце 18 века правительство прекращает приписывать крестьян к заводам.
По указу 1807 года приписные крестьяне на уральских горных заводах начали
освобождаться от обязательных заводских работ. В начале 19 века
приписные крестьяне вошли в категорию посессионных крестьян, которая
была ликвидирована с отменой крепостного права.
т.е. 324 года