Британия — это преимущественно христианская страна: 10– 16% граждан принадлежат к Римской католической церкви, а 26 миллионов британцев являются прихожанами Англиканской церкви, которая официально имеет статус государственной религии Англии. В Шотландии насчитывается 1,1 миллиона членов Пресвитерианской церкви, являющейся государственной церковью Шотландии. В Северной Ирландии примерно половина населения относит себя к протестантам, а почти 40 % жителей составляют католики. В Уэльсе Англиканская церковь утратила статус государственной в 1920 году. Это означает, что сейчас там нет официальной государственной церкви, а наиболее многочисленными конфессиями являются другие протестантские течения, наиболее авторитетной из которых является Пресвитерианская Церковь Уэльса (методизм «левого», кальвинистского толка). Священнослужители официально признанных церквей Великобритании могут получать заработную плату от государства, если они работают в тюрьмах или больницах.
Помимо выше перечисленных церквей и вероисповеданий, на территории Великобритании действуют многочисленные секты (например, сайентологи), культы и небольшие независимые церкви и религиозные объединения.
Объяснение:
Історія: Україна і світ. 11 клас. Мудрий - Нова програма
§ 13. Антикомуністичні виступи у Східній Європі
1. Криза комуністичних режимів Центрально-Східної Європи в першій половині 1950-х років
Рік 1948-й став переломним для країн «народної демократії». Підтримувані з Москви комуністичні сили здобули до того часу абсолютну владу, знищили найбільш дієздатних зі своїх можливих опонентів і зосередили в руках усі економічні важелі. Упродовж кількох наступних років країни Центрально-Східної Європи копіювали внутрішню й міжнародну політику СРСР. Контроль за країнами-сателітами з Москви здійснювали через комуністичні партії. Після 1948 р. всі вони зазнали «чисток» під гаслами боротьби з «національними ухилами». У Польщі змусили до принизливого каяття й урешті-решт кинули до в'язниці генерального секретаря ЦК ПОРП Владислава Ґомулку, у Болгарії засудили і стратили заступника прем'єр-міністра Трайчо Костова, в Угорщині засудили і стратили міністра закордонних справ Ласло Райка, у Чехословаччині до смертної кари засудили генерального секретаря ЦК КПЧ Рудольфа Сланського. Відтак криза комуністичних режимів Центрально-Східної Європи в першій половині 1950-х років була пов'язана спочатку з насадженням комуністичних режимів найбрутальнішими методами, а тоді зі смертю Сталіна (1953 р.) й високими суспільними очікуваннями щодо повалення цих режимів.
Невдоволення зріло не тільки в інтелектуальних і політичних елітах, а й серед маси населення, у якого вривався терпець від економічних перетворень. Коли радянська армія забезпечила контроль над усією Східною Європою, Сталін запровадив тут фактичну однопартійність і почав жорсткі заходи з метою швидкої індустріалізації й насильницької колективізації в сільському господарстві. Ця політика була вкрай непопулярною серед населення захоплених країн. В останні місяці життя Сталіна, навіть попри суворий політичний контроль за діяльністю маріонеткових режимів, радянські спецслужби отримували повідомлення про зростання незадоволення в Болгарії, Чехословаччині, Угорщині, НДР, Польщі, яке загрожувало перерости в заворушення й бунти. Найбільшу тривогу в Кремлі викликало те, що протести захоплювали робітничі верстви. Влада побоювалася збурювати робітників і залишати їх з почуттям, що режим не здатний діяти розумно. До економічних претензій трудящих додавалися суто політичні вимоги щодо усунення радянського комуністичного диктату.
В конце 20 – начале 30-х годов международная обстановка существенно изменилась. Глубокий мировой экономический кризис, начавшийся в 1929 г., вызвал серьезные внутриполитические изменения во всех капиталистических странах. В одних (Англия, Франция и др.) он привел к власти силы, стремившиеся провести широкие внутренние преобразования демократического характера. В других (Германия, Италия) кризис формированию антидемократических (фашистских) режимов, использовавших во внутренней политике социальную демагогию одновременно с развязыванием политического террора, нагнетанием шовинизма и милитаризма. Именно эти режимы стали зачинщиками новых военных конфликтов (особенно после прихода А. Гитлера к власти в Германии в 1933 г.).
Летом 1940 г. в результате политического нажима Румыния уступила Советскому Союзу Бессарабию и Северную Буковину.