Гай Юлій Цезар як талановитий полководець відрізнявся не тільки рішучістю в своїх діях, а й обережністю. Він відрізнявся надзвичайною витривалістю, в поході завжди був попереду свого війська. Його воїни бачили свого полководця і спеку, і в холод, і в дощ і в сніг лише з непокритою головою. Цезар вмів настроїти своє військо на перемогу короткими і вдало побудованими речами. Він знав особисто усіх своїх сотників і кращих солдатів, та користувався серед них надзвичайним авторитетом та популярністю. Саме завдяки цим рисам Гай Юлій Цезар зміг досягти своєї мети, став справжнім володарем миру. А ось його прагнення до безмежної влади та намагання підкорити увесь світ стали перешкодою до виконання самих заповітних його мр і й.
Похожие задания
Визначте позитивні та негативні риси вдачі Юлія Цезаря, проілюструвавши їх конкретними...
Визначте позитивні та негативні риси вдачі Юлія Цезаря, проілюструвавши їх конкретними...
Визначте позитивні та негативні риси вдачі Юлія Цезаря , проілюструвавши їх конкретними...
1) Вкажіть позитивні та негативні риси вдачі Юлія Цезаря, проілюструвавши їх конкретними...
Визначте позитивні та негативніриси вдач Юлія Цезаря, проілюструвавши їх конкретними...
Обратная связь
От создателей Книжной Библиотеке лайк если был ответ полезен
У Юлія Цезаря, як і у кожної людини, були позитивні та негативні риси характеру.
Розпочнемо із позитивних:
1) Розумний
Він був добре освіченим і багато читав. Його розум є однією з причин, чому він був таким успішним правителем. Цезар був одночасно виразним письменником і переконливим оратором. Коли він звертався до сенату або громадськості, римляни висвітлювали його кожне слово. Його критичний розум був надзвичайно корисним під час його військової кар'єри. Він планував і стратегічно випередив своїх супротивників.
Один з найкращих зразків інтелекту Цезаря можна побачити в битві при Алезії. Прагнучи завоювати Галлію (сучасну Францію), Цезар переслідував свого ворога в невеликому укріпленому місті під назвою Алезія. Замість того, щоб вичерпати свої ресурси і звільнити місто, він розпочинає облогу. Цезар добре знав, що його ворог посилає підкріплення, тому він зробив дві речі. По-перше, він побудував серію стін та ровів по місту. Таким чином, він міг контролювати галлів, що потрапили в пастку всередині міста. По окружності, він побудував ще одну серію периметрів. Звідти, він міг гати за підкріпленнями та захищати позицію римської армії.
2) Енергійний
Будучи правителем Галлії, Цезар зумів воювати впродовж семи років, а також написав серію з семи книг, що розповідали про його діяння. Протягом свого життя Цезар рухався без зупинки. Чи він воює, або просто відвідує римську провінцію – він постійно знаходився у стані руху.
Енергія Цезаря теж була свідченням його романтичних подвигів. Протягом свого життя він мав трьох дружин і кілька коханок.
3) Щедрий
Інтелект та енергія були не єдиними якостями, які зробили Цезаря лідером. Цезар вийшов із благородної, але бідної сім'ї. Попри те, що в майбутньому він став заможним, він ділився своїми коштами у благодійності. Одного разу, відвідавши поховання свого вірного воїна, він побачив, що воно було аж занадто примітивним. Він, за свої кошти, вшанував пам'ять товариша, пишною процесією.
Однак, у нього були присутні й негативні риси характеру:
1) Злопам’ятний
Коли Цезар був молодим, його викрали пірати. Весь час, коли він був у полоні, він поклявся піратам, що, коли він був звільнений, він розіпне їх усіх. Пірати просто сміялися, і вони примушували його читати їм вірші. Пізніше, коли заплатили викуп, Юлій дотримав свого слова і шукав піратів, розпинаючи кожного з них.
2) Жорстокий
Під час його битв у Галльських війнах, історик Плутарх стверджує, що Цезар «забив мільйон галлів і продав ще один мільйон в рабство».
3) Тиранічні амбіції
Після того як він рушив у Рим, а потім переміг Помпея та його союзників у Фарсалі, Цезар сам став іменуватися диктатором. Це, в основному, забезпечувало необмежені повноваження диктатора.
Монголо-татары пришли на Русь из глубин Центральной Азии. Образованная в 1206 г. империя во главе с ханом Темучином, принявшим титул хана всех монголов (Чингисхана), к 30-м гг. XIII в. подчинила своей власти Северный Китай, Корею, Среднюю Азию, Закавказье. В 1223 г. в битве на Калке объединенное войско русских и половцев потерпело поражение от 30-тысячного отряда монголов. Чингисхан отказался от продвижения в южнорусские степи. Русь получила почти пятнадцатилетнюю передышку, но воспользоваться ею не смогла: все попытки объединения, прекращения междоусобиц оказались тщетными.
В 1236 г. внук Чингисхана Батый начал поход на Русь. Покорив Волжскую Булгарию, он в январе 1237 г. вторгся в Рязанское княжество, разорил его и двинулся дальше на Владимир. Город, несмотря на ожесточенное сопротивление, пал, а 4 марта 1238 г. в битве на реке Сить был убит великий князь владимирский Юрий Всеволодович. Взяв Торжок, монголы могли идти на Новгород, но весенняя распутица и большие потери заставили их вернуться в половецкие степи. Это движение на юго-восток иногда называют «татарской облавой»: по дороге Батый грабил и сжигал русские города, которые мужественно сражались с захватчиками. Особенно ожесточенным было сопротивление жителей Козельска, прозванного врагами «злым городом». В 1238—1239 гг. монго-ло-татары завоевали Муромское, Переяславское, Черниговское княжества.
Северо-Восточная Русь была разорена. Батый повернул на юг. Героическое сопротивление жителей Киева было сломлено в декабре 1240 г. В 1241 г. пало Галицко-Волынское княжество. Монгольские полчища вторглись в Польшу, Венгрию, Чехию, вышли к Северной Италии и Германии, но, обессиленные отчаянным сопротивлением русских отрядов, лишенные подкреплений, отступили и вернулись в степи Нижнего Поволжья. Здесь в 1243 г. было создано государство Золотая Орда (столица Сарай-Бату), владычество которой были вынуждены признать разоренные русские земли. Установилась система, вошедшая в историю под названием монголо-татарского ига. Сущность этой системы, унизительной в духовном и грабительской в экономическом отношении, состояла в том, что: русские княжества в состав Орды не вошли, сохранили собственные княжения; князья, в особенности великий князь владимирский, получали ярлык на княжение в Орде, утверждавшей их пребывание на престоле; они должны были выплачивать большую дань («выход») монгольским правителям. Были проведены переписи населения, установлены нормы сбора дани. Монгольские гарнизоны покинули русские города, но до начала XIV в. сбором дани занимались уполномоченные на то монгольские должностные лица — баскаки. В случае неповиновения (а антимонгольские восстания вспыхивали нередко) на Русь присылались карательные отряды — рати.
Встают два важных вопроса: почему русские княжества, проявив героизм и мужество, не смогли дать отпор завоевателям? Какие последствия имело для Руси иго? ответ на первый вопрос очевиден: конечно, имело значение военное превосходство монголо-татар (жесткая дисциплина, отличная конница, прекрасно налаженная разведка и др.), но решающую роль сыграли разобщенность русских князей, их распри, не объединиться даже перед лицом смертельной угрозы.
Второй вопрос вызывает споры. Одни историки указывают на положительные последствия ига в смысле формирования предпосылок для создания единого российского государства. Другие подчеркивают, что иго не оказало значительного влияния на внутреннее развитие Руси. Большинство ученых сходятся в следующем: набеги нанесли тяжелейший материальный урон, сопровождались гибелью населения, опустошением деревень, разорением городов; дань, уходившая в Орду, истощала страну, затрудняла восстановление и развитие хозяйства; Южная Русь фактически обособилась от Северо-Западной и Северо-Восточной, их исторические судьбы на долгое время разошлись; прервались связи Руси с европейскими государствами; победили тенденции к произволу, деспотизму, единовластию князей.
Потерпев поражение от монголо-татар, Русь смогла успешно противостоять агрессии с северо-запада. К 30-м гг. XIII в. Прибалтика, населенная племенами ливов, ятвягов, эстов и др., оказалась во власти немецких рыцарей-крестоносцев. Действия крестоносцев были частью политики Священной Римской империи и папства по подчинению языческих народов католической церкви. Именно поэтому основными инструментами агрессии являлись духовно-рыцарские ордены: Орден меченосцев (основан в 1202 г.) и Тевтонский орден (основан в конце XII в. в Палестине). В 1237 г. эти ордены объединились в Ливонский орден. На границах с Новгородской землей утвердилось мощное и агрессивное военно-политическое образование, готовое воспользоваться ослаблением Руси для включения ее северо-западных земель в зону имперского влияния.