Кри́мське ха́нство (крим. Qırım Hanlığı, قريم خانلغى), самоназва — Престольний Крим та Половецьке поле (крим. Taht-i Qırım ve Deşt-i Qıpçaq, Та́хт-і Крим вє Де́шт-і Кипча́к[⇨]) — станово-представницька монархічна держава кримської династії Ґераїв. Існувала у 1441–1783 роках. Займала територію Криму, степів Північного Причорномор'я в межиріччі Дністра і Дону, а також земель північної Кубані. Заснована Хаджі І Ґераєм у 1441 році внаслідок політичного розпаду Золотої Орди. 1478 року, за правління його сина Менґлі І, визнала Османського султана як халіфа мусульман. Тримала у васальній залежності кочовиків Ногайської, Буджацької, Єдисанської, Перекопської орд, малих ногаїв Кубані та черкесів Північного Кавказу. У кінці XV та на початку XVI століття, до коронації Івана Грозного[1], вважалася єдиним спадкоємцем Золотої Орди, на підтвердження чого Литва, Польща, Московія сплачували Кримському ханству данину, та на вимогу завжди виставляли свої війська. Протягом XV — XVIII століть проводила перманентні каральні походи проти північних сусідів, яких вважала васалами — запорозьких козаків, Литви, Королівства Польського, Московії і донських козаків. Зазнала сильних руйнувань під час російсько-османської війни 1735–1739 років. 1774 року здобула повну незалежність як від Туреччини, так і від Росії в результаті чергової поразки Османської імперії від Росії, що було письмово закріплено мирним договором. 1783 року Кримське ханство анексоване Російською імперією у результаті воєнної кампанії.
Основными причинами восстания Спартака, который встал во главе угнетённых масс, являлись:
Завоевание новых земель вело к неизбежно растущему потоку военнопленных, которые становились рабами.
У рабов не было никаких прав, к ним относились, как к вещам. Рабы трудились на рудниках, каменоломнях, в шахтах. За свой труд они получали жалкие объедки, только, чтобы не умереть с голоду.
Раба ждало беспросветное будущее – по любой прихоти хозяина его могли замучить, покалечить или убить. Всё это рождало глухую ненависть в невольниках.
В крупных городах накопилось необычайно большое количество рабов, которых сгоняли из провинций на невольничьи рынки.
Наиболее умные из рабов понимали, что только они сами могут освободить себя. Даже народные трибуны не будут на их стороне.
