Ну если очень кратко, то :
ПУНИЧЕСКИЕ ВОЙНЫ - это войны между Римской республикой и Карфагеном (государством пунийцев) за господство в Западном Средиземноморье в 3–2 вв. до н. э. К середине 260-х до н. э. Римская республика окончательно подчинила себе Апеннинский п-в. Дальнейшая экспансия Рима сделала неизбежным его столкновение с Карфагеном – могущественным государством в Северо-Западной Африке (Ливии) , которое контролировало большую часть Сицилии и основные морские коммуникации в Западном Средиземноморье.
Первая Пуническая война (264–241 до н. э. ) В результате Первой Пунической войны Римская республика превратилась в сильнейшее государство Западного Средиземноморья.
Вторая Пуническая война (218–201 до н. э.) . Первая Пуническая война не сломила могущества Карфагена, и новое столкновение было неизбежным. В 238 до н. э. , воспользовавшись смутой в Карфагене, римляне отобрали у него Сардинию и аннексировали Корсику. В результате Второй Пунической войны Рим стал гегемоном Западного Средиземноморья, а Карфаген утратил значение великой державы.
Третья Пуническая война (149–146 до н. э.) . Карфаген быстро выплатил Риму контрибуцию и вернул себе прежнее значение крупнейшего транзитного центра, что вызвало серьезные опасения в римских правящих кругах; особо яростным противником Карфагена был сенатор Катон Старший, каждое свое выступление заканчивавший словами: «Карфаген должен быть разрушен!» . Воспользовавшись тем, что карфагеняне, вопреки условиям мира 201 до н. э. создали армию для отражения нападения нумидийцев, римский сенат объявил им в 149 до н. э. войну. Карфагеняне согласились разоружиться, но категорически отвергли требование римлян срыть город и переселиться вглубь материка и решили сопротивляться до последнего. Римская армия осадила Карфаген и после отчаянной трехлетней обороны взяла его весной 146 до н. э. По постановлению сената город был сожжен, а место, на котором он стоял, предано проклятию; владения Карфагена вошли в состав Римского государства в качестве провинции Африка.
Объяснение:
Середньовічний Париж - одне з найбільших міст Західної Європи. Його історія охоплює періоди правління чотирьох королівських династій — Меровінгів (V—VIII століття), Каролінгів (VIII—X століття), Капетингів (X—XIV століття) і Валуа (XIV—XV століття). З давніх часів місто було поділене на три умовні частини — острів Сіте, північне правобережжя і південне лівобережжя, кожна з яких мала свої індивідуальні особливості розвитку. З північного боку середньовічний Париж межував з пагорбом Монмартр, а на півдні — з більш похилими пагорбами Сент-Женев'єв (в районі яких утворився знаменитий Латинський квартал) і Монпарнасом. Приблизні кордони середньовічного міста збігаються з територією, яку сьогодні займають перші шість округів Парижа і частина VII округу.
Місто активно розвивалось на основі галло-римської Лютеції в епоху Меровінгів, але за Каролінгів втратило столичний статус, а з ним й минулу політичну вагу і торгову живість. В епоху Капетингів місто швидко надолужило втрачене й стало впливовим університетським центром Західної Європи, а також найавторитетнішим європейським центром теології. Упорядкування середньовічного Парижа завершилося в основному у XIII столітті, в першій половині XIV століття розростання міста тривало, але надалі призупинилося. На першу половину XV століття припав період занепаду столиці (за роки Столітньої війни вона втратила близько половини населення і місцями була зруйнована), але до кінця Середньовіччя Париж відновився і почав знову розширюватися[1][2][3].
