Ганнібал (247—183 р.р. до н. е.), повне ім'я Ганнібал Барка, карфагенський полководець, вважається одним з найвеличніших полководців в історії. Батько Ганнібала Гамількар Барка командував карфагенськими військами під час Першої Пунічної війни. Його молодшими братами були Магон і Гасдрубал. Ганнібал жив у період найбільшого напруження на теренах Середземномор'я. У віці 9 років дав клятву довічно бути ворогом Риму. Ставши головнокомандувачем карфагенськими військами в Іспанії, розв'язав Другу Пунічну війну, атакувавши місто Сагунт. Одним з його найбільших досягнень став перехід з Іберійського півострова через Піренеї та Альпи в Італію. Протягом перших трьох років війни Ганнібалові вдалося здобути три великі перемоги в Італії — при Требії, Тразименському озері та Каннах у яких проявився талант Ганнібала як полководця. Ганнібал перебував на території Італії протягом 15 років, але римлянам вдалося переломити хід війни, перейшовши у наступ спочатку в Іспанії, а потім і в Африці. Викликаний владою на до Карфагену, Ганнібал зазнав поразки у битві при Замі.
Після війни, Ганнібал займався політичною діяльністю, зокрема займав посаду суфета, допоки у 196 р. до н. е. не був звинувачений в антиримській діяльності і змушений був відправитися у вигнання. У вигнанні Ганнібал служив радником при дворі Антіоха ІІІ і розробляв план війни проти Риму. У 190 р. до н. е. після поразки Антіоха ІІІ у битві при Магнезії знову був змушений тікати. Останній свій притулок Ганнібал знайшов у Віфінії, де у 183 р. до н. е. був зраджений місцевим правителем і не бажаючи здаватися римлянам, покінчив життя самогубством. Ганнібал вважається одним з найвеличніших військових стратегів в історії, а також стоїть в одному ряду з такими полководцями античності як Александр Македонський, Юлій Цезар та Пірр Епірський[2][3] .
Объяснение:
С приходом 18 века, Россия стала резко меняться. Реформы императора Петра затронули все сферы жизни, в том числе и искусство. Строительство новой столицы, парков, усадеб потребовало новых умений от строителей и архитекторов. Все перемены происходили на пике популярности стиля Барокко в Европе. Традиции русской скульптуры, до сих пор ориентированные на церковь, оказались невостребованными в новых условиях. Поэтому главные шедевры России первой половины 18 века созданы иностранцами. Из русских художников можно назвать лишь Ивана Зарудного, который создал алтарь Петропавловского собора в Петербурге. Однако, вклад его более ощутим в архитектуре, нежели скульптуре.
Неоспоримое первенство в русском пластическом искусстве первой половины 18 века принадлежит Карло Растрелли. Среди его работ особенно можно выделить скульптурный портрет Петра Первого. Автор необыкновенно точен в передаче портретного сходства, скрупулезен в деталях. Его портрет оказался одним из самых реалистичных изображений первого русского императора. Зритель получает полное представление о характере Петра, о его внутренней энергии и решительности.
Парадный памятник Петру, установленный возле Михайловского замка в Петербурге создан в соответствии с европейскими традициями монарших конных статуй. Величественная посадка, стилизованная одежда, античные сандалии - все в этой работе призвано подчеркнуть божественное происхождение власти правителя, его связь в древней историей державы. Перед зрителем изображение не обычного живого человека, но правителя, идеального, властного и справедливого.
Несомненной удачей автора можно назвать мраморный скульптурный портрет Александра Меньшикова. Государственный деятель и верный сподвижник императора несколько идеализирован. Но Растрелли удалось намекнуть на любовь к роскоши своего героя. Стоит только обратить внимание на обилие наград и тщательно выполненный парик героя.
Скульптурная композиция "Анна Иоанновна с арапчонком", украшающая один из залов Русского музея, пример великолепной барочной скульптуры, пышной и эмоциональной.
Вторая половина 18 века вносит некоторые коррективы в эстетические представления, появляются русские имена среди известных художников. Императорская академия художеств к этому времени выпускает таких известных мастеров как Шубин, Щедрин, Гордеев, Мартос, Козловский. Однако, иностранцы продолжают преобладать.
Скульптурные портреты Шубина отличаются реализмом, темпераментом и особой пластичностью. Портреты Голицына, Ломоносова, Орлова, Павла Первого - шедевры не только русской, но и мировой скульптуры.
Конец 18 века принес с собой новый стиль в искусстве - классицизм. В новой эстетике творили скульпторы Козловский (Поликрат, Яков Долгорукий, Волхов и Нева и др.), Щедрин (Венера, Диана), а также Прокофьев (Морфей, Актеон Преследуемый). Новая эстетика требовала от художников прославление разума и гражданских добродетелей. Эмоциональность и декоративность Барокко более востребованы не были.
