1.Борьба между княжеской властью и боярством была основным содержанием политической жизни русских княжеств со второй половины XII века. Немаловажной причиной политической раздробленности Руси был рост и усиление городов как центров политической и экономической жизни.2.До Любеченского съезда, пока действовало лествичное право, единство Киевской Руси было выгодно многим князьям:лествичное наследование позволяло каждому из них, кто переживет старших братьев, претендовать на власть в Киеве. На Любеченском съедение власть Киева стала невыгодна удельными князьями, владения которых были закреплены за ними в вотчину, то есть в на следственном порядке. Они больше не могли претендовать на Киев, и для всех их потомков их землей становились только их удельные княжества. Тогда эти князья стали стремиться к независимости от Киева, и на этом Киевская Русь как единое государство и закончилось. 3.Полному распаду Руси препятствовала церковь. Она выступала за объединение земель, при этом являясь основной идеологией государства (т. е. к церкви прислушивались даже чаще, чем к представителям власти)4.В период раздробленности удельные княжества превратились в автономии. В каждом удельном княжестве был наместник Великого князя-удельный князь, власть которого в княжестве росла. Система управления Единого Древнерусского государства до периода раздробленности практически рассеялось в множестве автономных княжеств. Титул Великого князя истратил былую власть в княжествах. Для согласия внешний политики были организованы княжеские съезды, на которых князья выстраивали общую внешнюю политику.
Всегда
Колоніалізм - досить складне явище всесвітнього масштабу, що сягає корінням далекого минулого людства, воно виникло з появою держави, існувало ще в рабовласницьку і феодальну епохи. Власне слова "колонія", "колоніалізм" походять від латинських термінів "колон", "колонат", що означали різну форму залежності сільського населення у Давньому Римі. З часом слово "колонія" набуло самостійного значення: так почали називати поселення, створені вихідцями з іншої країни, такими колоніями-поселеннями володіли і Давній Єгипет, і Греція, і Рим, й інші держави.
За феодальної епохи колоніалізм набув найбільшого розвитку під час різкого загострення внутрішніх суперечностей у європейських країнах. Так у ХІ-ХIIІ ст. великі групи зубожілого населення Західної Європи, очолювані рицарями-феодалами, рушили в хрестові походи на Близький Схід визволяти Гроб Господній. Хрестоносці створили там феодальні держави-колонії, більшість жителів яких становили підкорені ними місцеві мешканці. Але проіснували ці держави недовго - менше двох століть.
Початок розвитку колоніалізму як світового явища припадає на кінець XV - початок XVI ст. і пов'язаний з утвердженням у Західній Європі капіталістичних відносин. Збільшення попиту на золото, що стало своєрідним універсальним товаром, відіграло особливо важливу роль у прагненні європейців до пошуків нових земель. Подрібнення феодальних володінь і розорення частини феодалів, посилення суперництва між окремими феодальними кланами також викликали потребу в нових шляхах на Схід та нових землях. Але зв'язки між середньовічною Європою та Близьким Сходом і через посередницьку торгівлю з Індією та Китаєм суттєво скоротились внаслідок турецьких завоювань.
Значний поштовх розвиткові колоніалізму дали Великі географічні відкриття, що визначили два головні напрямки європейських колоніальних загарбань: через Атлантичний океан до Америки і навколо Африки через Індійський океан в Азію. Піонерами ж колоніальних загарбань виступили не найрозвиненіші в економічному відношенні, але з найбільшим досвідом судноплавства й морської торгівлі країни - Португалія та Іспанія. За посередництвом Папи римського Олександра VI у 1493 р. вони уклали, очевидно, першу в історії угоду про територіальний поділ світу, уточнену 7 червня наступного року Тордесільяським договором. Межа проходила через обидва полюси і перетинала Атлантику на відстані 370 ліг (більше 2 тис. км) від найзахіднішого пункту островів Зеленого Мису, приблизно по 49 градусу західної довготи.
Землі на схід від цієї лінії визнавалися володіннями Португалії, а на захід - Іспанії. Але інші європейські держави, передусім Англія і Франція, відкидали ці зазіхання; англійці, наприклад, невдовзі проголосили принцип свободи морів, що урівноважував усі християнські країни в їхніх правах на нові землі. І португальська, й іспанська, а згодом голландська, британська, французька, німецька та бельгійська колоніальні системи утверджувалися, зрештою, насильницьким шляхом.
Объяснение:
