Особливості розвитку культури українських земель у другій половині XIV — XV ст. Культура українських земель у другій половині XIV — XV ст. розвивалась у суперечливих умовах. Безпосередній вплив на неї мали політичні, суспільні та господарські відносини.
Так, українські землі потрапили під владу іноземних держав — Польщі, Угорщини, Литви, Османської імперії та Московської держави. У кожній із них умови розвитку культури були різними. До позитивних наслідків цього процесу можна віднести те, що культура українських земель стала відкритою для зовнішнього впливу. Так, через Польщу сюди проникли ідеї гуманізму та Відродження. Проте українська культура не запозичувала якісь ідеї повністю, а поєднувала різні елементи культурних впливів на основі давньоруської спадщини. У результаті створювалися справжні шедеври світового рівня, що мали чітко визначене національне забарвлення. Також українці, у яких не було власної вищої школи, отримали можливість навчатися в європейських університетах, долучаючись до загальноєвропейського культурно-освітнього розвитку.
У другій половині XIV — XV ст. почалася активна експансія (розширення впливу) католицької церкви, особливо в Галичині та на Поділлі, що перетворило українські землі на арену протистояння між католиками й православними. Православна церква, що втрачала підтримку держави, могла спертися лише на власний народ.
Крім того, через Україну проходила межа між християнською й мусульманською цивілізаціями, що теж впливало на культурні процеси.
Руйнівними для українських культурних надбань були набіги татар та турків, які знищували архітектурні пам’ятки, книги, а головне — людей, що їх створювали. Водночас небезпека й завзята боротьба надихали нових митців на творчість. Удосконалювалися оборонні споруди, розвивалося воєнне мистецтво, створювалися літературні твори, складалися думи й пісні.
Таким чином, навіть за загальних несприятливих умов відбувався процес становлення та розвитку української культури, яка дедалі більше набувала рис самобутності.
Вторая Пуническая война (называемая также римлянами «войной против Ганнибала» и Ганнибаловой войной, 218—201 до н. э.) — военный конфликт между двумя коалициями, во главе которых стояли Рим и Карфаген, за гегемонию в Средиземноморье. В разное время на стороне Рима воевали Сиракузы, Нумидия, Этолийский союз и Пергам, на стороне Карфагена — Македония, Нумидия, Сиракузы и Ахейский союз.
Официальной причиной войн стала осада и взятие испанского города Сагунта (союзника Рима) карфагенским полководцем Ганнибалом. После этого римляне объявили Карфагену войну. Поначалу карфагенская армия под предводительством Ганнибала одерживала верх над римскими войсками. Самой значительной из побед карфагенян является битва при Каннах, после которой в войну на стороне Карфагена вступила Македония. Однако римляне вскоре смогли перехватить инициативу и перешли в наступление. Последним сражением войны стала битва при Заме, после которой Карфаген запросил мира. В результате войны Карфаген потерял все свои владения за пределами Африки, Рим же стал сильнейшим государством западного Средиземноморья.
Объяснение:
не забудьте нажать
