Антисемити́зм (нем. Antisemitismus) — одна из форм национальной нетерпимости, которая выражается во враждебном отношении к евреям как к этнической или религиозной группе
Ассимиляция -- слияние одного народа с другим с утратой одним из них своего языка и культуры.
Унифика́ция (от. лат. unus — один, facio — делаю; объединение) — приведение к единообразию, к единой форме или системе
СЕПАРАТИЗМ (фр. separatisme, от лат. separatus - отдельный) - стремление отделиться, обособиться; движение за отделение части государства и создание нового государственного образования или за предоставление части страны автономии
Николай l
Регионы Сибири и Закавказья существенно уступали в своем экономическом развитии Прибалтике и Украине. Население Польши отличалось серьезными культурными различиями от большинства народов России.
Политика Николая заключалась в культурном объединении всех этносов, главными инструментами которого выступала православная церковь и усиленный вектор русификации.
Александр l
Если анализировать национальную политику, она значительно отличалась от манеры решения национальных во всех предшественников и приемников Александра I, в первую очередь своим либерализмом.
Александр ll
Национальная политика Александра II была весьма двойственной, в первую очередь это объясняется тем, что государство населяли представители множеств народностей и этносов, имеющих резкие отличия в культурном, духовном и общественном развитии.
Главным стержнем национальной политики Александра II была либеральная унификация национальных окраин, которая сопровождалась русификацией и обращением вправославие. Стоит отметить, что в отличие от своих предшественников, Александр II запрещал внедрять православие в насильственной форме, скорее это носило рекомендативный характер.
Объяснение:
Как-то так
Велике князівство Литовське створене на землях балтських племен в 13-му столітті на основі східно-балтської за своїм етнічним походженням язичницької держави Міндовга. ВКЛРЖ значно розширене територіально у 14-му столітті за правління Гедиміна та його нащадків.
З 1385 перебувала в унії з Польським королівством. 1387 прийняла християнство у латинському обряді. 1569, за результатами Люблінської унії, об'єдналася із Короною Польською у федеративну державу Річ Посполита. До 1569 керувалася спадковими монархами, що носили титул Великих князів Литовських, Руських і Жемайтських; після 1569 — виборними монархами, що мали подвійний титул Королів Польських і Великих князів Литовських. Столиця розташовувалася спочатку в Новогрудку (Новгороді)[13] на колишніх ятвязьких землях, колонізованих Руссю у XII столітті, а згодом у Вільні (з 1323). На місцях управлялася князями і шляхтою різних національностей. Мала високий рівень децентралізації врядування.
Наприкінці 15 століття, в добу своєї могутності, охоплювала територію близько 850 000 км², на якій мешкало до 4,5 млн осіб різних національностей та конфесій. В елітарній культурі певний час панували руська мова та православ'я, які у 16 столітті витіснили польська мова та католицизм.
Вела перманентні війни із сусідами: Московією на сході, Тевтонським орденом на заході, Польщею та Галицько-Волинським князівством — Руським королівством на південному заході.
Через занепад Речі Посполитої у XVIII столітті, спричиненого шляхетською анархією, опинилася під впливом Російської імперії. 1772 року, внаслідок першого поділу Речі Посполитої, втратила Східну Білорусь. У 1792 і 1795, після другого й третього поділів, остаточно анексована Російською імперією.
Велике князівство Литовське стало однією з найбільших держав Європи. Це був союз багатьох земель, влада в яких була в руках місцевої шляхти під верховенством великого князя.
До середини 14 століття Велике князівство Литовське цілком сформувалось як централізована держава та значно розширило свою територію. Це розширення відбувалося, переважно, внаслідок входження до складу держави руських князівств.
У 1381-1384 відбулася перша громадянська війна.
У 1384 герб «Погоня» став державним гербом.
Для зміцнення внутрішнього та зовнішньополітичного становища князівства у боротьбі з експансією Тевтонського ордену, посилення державної влади та централізації, у 1385 князь Ягайло уклав Кревську унію з Польщею.
5 серпня 1392 р. в м. Острові між ворожими сторонами була укладена угода, згідно з якою Ягайло, усунувши від влади у Литві свого ставленика Скиргайла, призначив Вітовта довічним правителем Великого Литовського князівства (без титулу великого князя). У свою чергу Вітовт визнав себе васалом польського короля. Велике князівство Литовське хоч і стало формально васалом Польщі, однак залишалося самостійною державою.
Острівська угода припинила тривалу боротьбу між різними політичними угрупованнями всередині панівної верхівки литовських феодалів і сприяла об'єднанню їх навколо Вітовта. В часи правління Вітовта гається певне зміцнення Великого князівства Литовського. Спираючись на більшість дрібних князів, зрослу політичну активність середнього і дрібного литовського боярства й міщанства та підтримку магнатсько-шляхетської Польщі, Вітовт здійснив у 1390-х роках у широких масштабах ряд заходів, спрямованих на політичне об'єднання країни та зміцнення центрального управління
Объяснение:
