Восстание Пугачёва (Крестьянская война 1773—1775 годов, Пугачёвщина, Пугачёвский бунт, Пугачёвское восстание, Восстание под предводительством Емельяна Пугачёва) — восстание яицких казаков, переросшее в полномасштабную войну казаков, крестьян и народов Урала и Поволжья с правительством императрицы Екатерины II. При этом классовый характер восстания до сих пор является предметом научной полемики. Историки Е. В. Анисимов, А. Б. Каменский и В. В. Шелохаев, оценивая этническую, социальную природу и характер восстания, называют его «гражданской войной»[3].
В 1772 году в Яицком городке вспыхнуло восстание казаков против старшинской верхушки войска и представителей правительства. Восстание было подавлено, но казаки не смирились, а затаились в ожидании повода к новому выступлению. Такой повод представился с появлением на Яике беглого донского казака Пугачёва, объявившего себя императором Петром III. Новое выступление яицких казаков, начавшееся 17 (28) сентября 1773 года с Бударинского форпоста, быстро охватило весь Оренбургский край, Урал, Прикамье, Башкирию, часть Западной Сибири, Среднее Поволжье. В ходе восстания в результате агитации и обещания исполнения самых насущных чаяний к казакам присоединились башкиры, татары, калмыки, казахи, чуваши, уральские заводские крестьяне. Первый период восстания с сентября 1773 года по март 1774 года ознаменовался военными успехами восставших, представлявших собой опытных представителей иррегулярных казацких и инородческих частей, над немногочисленными и частью деморализованными правительственными войсками. Восставшие осадили Оренбург, Яицкий городок, Уфу, овладели множеством городков, крепостей и заводов.
Осознав серьёзность положения, правительство стянуло войска с западных и северо-западных окраин империи, поставив во главе их опытного генерал-аншефа А. И. Бибикова. В результате в марте 1774 года восставшие повсеместно потерпели поражения, многие видные руководители восстания и рядовые участники были убиты или пленены, оставшиеся рассеяны. Но со смертью Бибикова в апреле 1774 года восстание вспыхнуло с новой силой в заводском краю Южного Урала и в Башкирии. Пугачёв сумел объединить рассеянные отряды и, несмотря на неоднократные тяжёлые поражения, после похода по Уралу и Прикамью в июле 1774 года захватил один из крупнейших центров империи — Казань.
Восставшие получили поддержку крепостных и ясашных инородческих крестьян Прикамья и Поволжья, но в военном плане армия Пугачёва не могла более соперничать с регулярными войсками. Казачье ядро восставших таяло в боях, большинство башкир не последовало за Пугачёвым в его поход на Волгу, а крестьянское пополнение не имело ни боевого опыта, ни оружия. После поражения в ходе трёхдневного сражения у Казани Пугачёв переправился на правый берег Волги, где в результате манифестов о вольности его поддержали многочисленные крепостные крестьяне Казанской, Нижегородской, Московской, Воронежской и Астраханской губерний. В июле 1774 года, воспользовавшись завершением войны с Турцией, Екатерина II направила на подавление восстания значительные высвободившиеся силы во главе с генерал-аншефом П. И. Паниным. Пугачёв бежал на Нижнюю Волгу и, не получив ожидаемой поддержки от донских казаков, был разбит в бою у Чёрного Яра. Несмотря на поражение главной армии восставших, крестьянская война в Поволжье и восстание в Башкирии активно продолжались вплоть до конца 1774 года, а отдельные выступления — до середины 1775 года. Пугачёв и его главные соратники после следствия и суда были казнены в Москве в январе 1775 года.
Объяснение:
Объяснение:
Англія
Становлення держави
Становлення феодальної держави і права в Англії відбувалося в декілька етапів:
1) розклад родового устрою на Британських островах у місцевих бриті в і кельтів, римська колонізація (І століття до н. е. - IV століття н. е.);
2) завоювання й асиміляція Британії германськими племенами-англосаксами (звідси нова назва країни - Англія) - V-XI століття;
3) завоювання Англії французькими баронами - вихідцями з Північної Франції (Нормандії) на чолі з Вільгельмом І (Завойовником), етнічна і політична асиміляція, остаточне оформлення національної англійської держави - 1066 рік - XIII століття.
Історію феодальної держави в Англії відзначає низка таких особливостей.
Етнос (нація) формується в результаті ряду завоювань та асиміляції населення. Корінні жителі - брити і кельти - у V-VI столітті завойовуються германомовними англами і саксами, частково знищуються, а частково асимілюються. Після цього тут формуються ранньофеодальні англосакські королівства. Але у 1066 році розпочинається нове завоювання - нормандці й англосакси частково знищуються, частково асимілюються із завойовниками. На основі синтезу мов (кельтської, германської, французької) формується англійська мова. Вільгельм І (Завойовник) та його наступники, ставши королями Англії, зберегли за собою свої володіння у Франції (Нормандія) і, більш того, посягання на французький трон. На цій підставі відбувалися численні війни за фамільні французькі інтереси англійських королів. Населення Англії не було зацікавлене у війнах. Це з самого початку породило незгасні суперечності між королем і нацією, що призвело до появи Великої хартії вольностей 1215 року, а потім і до англійської буржуазної революції. Цей урок історії в майбутньому було враховано англійцями: в Акті про уложення 1701 року парламент постановив, що "якщо королем Англії буде особа, народжена поза межами Англії, Шотландії та Ірландії, то англійський народ не зобов'язаний воювати за її інтереси".
Барони, що завоювали Англію на чолі з Вільгельмом І, знаходилися у ворожому середовищі англосаксів, що примушувало їх триматися більш згуртовано навколо свого короля. У свою чергу Вільгельм І роздавав землі власним баронам з таким розрахунком, аби ніхто з них не міг набути більшого впливу в окрузі. Все це значно зміцнювало становище королівської влади в Англії і, на відміну від Франції та Німеччини, перешкоджало феодальному роздрібненню країни. Сильні позиції королівської влади в Англії - характерна риса її історії. Це сприятиме поряд з іншими чинниками формуванню станово-представницької монархії та парламенту.
Формальне право в Англії було представлене ранньофеодальними "варварськими", англосаксонськими "правдами": "Правдою Етельберта" королівства Кент (VI-VII століття), "Правдою Іне" королівства Вессекс (VII століття), загально-англійською "Правдою Альфреда Великого" (IX століття), "Законами Етельстана" 940 року (онука Альфреда Великого) тощо. Характерним для цих "правд" було поступове відповідно до феодальних відносин витискування звичаєвого права королівським законодавством. Так, "Правда Етельберта" фіксує в основному санкції за крадіжки та вбивства. За крадіжку церковного майна встановлюється штраф у 12-кратному розмірі, майна єпископа - 11-кратному, священика або короля - 9-кратному, диякона - 6-кратному, клірика та вільної людини - 3-кратному. Своєрідним було "покарання" за викрадення чужої дружини. У статті ЗІ "Про чужу дружину" проголошувалося: "...нехай придбає нову і приведе до чоловіка". Вбивство каралося, як і в Салічній правді, вергельдами від 100 до 6 шилінгів залежно від соціального статусу вбитого. "Правда Іне" забороняє працювати в неділю, встановлює за крадіжку обернення в рабство всієї родини крадія, за ухилення від походу - 120 шилінгів і втрату землі. "Правда" Альфреда Великого діє вже по всій Англії і спрямована на охорону феодальних відносин, що формуються. Так, за порушення присяги васалом встановлюється покарання у вигляді 40 днів королівської в'язниці. Вбивство того, хто чинив опір при цьому, не передбачало вергельду. Замах на господаря (глафорда) карався смертною стратою, крадіжка церковного майна - відсіканням руки.
Закони Етельстана являють собою розлогу кодифікацію, спрямовану на закріпачення селян, охорону життя феодалів. Вони широко застосовують смертну кару та членоушкоджсння. Становить інтерес анонімний збірник X століття "Про права і обов'язки", який містить феодальне звичаєве право і перелік селянських повинностеЙ. Васал (тен) був зобов'язаний за одержаний феод ходити в похід, споряджати судна, брати участь у будівництві укріплень, ремонтувати мости, організовувати для сеньйора полювання, брати участь в охороні короля, забезпечувати мир, роздавати подаяния та допомагати церкві.
сравнивал с поставленными костяшкам домино
Объяснение: