Восста́ние Спартака́ (лат. Bellum Spartacium или лат. Tertium Bellum Servile, «Третья война с рабами») — величайшее в древности[1][2] и третье по счёту (после первого и второго Сицилийских восстаний) восстание рабов. Последнее восстание рабов в Римской республике датируется обычно 74 (или 73)—71 гг. до н. э.[3] Восстание Спартака было единственным восстанием рабов, представлявшим прямую угрозу центральной Италии. Окончательно подавлено в основном благодаря военным усилиям полководца Марка Лициния Красса. В последующие годы оно продолжало оказывать косвенное воздействие на политику Рима.
Після смерті Д. Апостола обирати нового гетьмана російська влада заборонила й передала управління Гетьманщиною «Правлінню гетьманського уряду». У 1744 р. під час перебування російської імператриці Єлизавети в Києві старшина звернулася до неї з проханням дозволити обрати гетьмана. У березні 1750 р. за її розпорядженням розширена Старшинська рада в Глухові обрала новим гетьманом Кирила Розумовського.
Кирило Розумовський (1728–1803) – останній гетьман Лівобережної України в 1750–1764 рр. Гетьманство отримав за сприяння свого старшого брата Олексія Розумовського – фаворита російської імператриці Єлизавети. Під час свого правління намагався відстоювати перед російським урядом автономні права Гетьманщини. Такі дії Розумовського викликали невдоволення правлячих кіл імперії, особливо після воцаріння Катерини II, спричинили його усунення від гетьманства й скасування посади гетьмана.
