Особливості розвитку українського руху в Галичині на початку XX ст. В Австро-Угорській імперії на початку XX ст. значно активізувалося суспільно-політичне життя. У різних регіонах загострювалися суперечки про необхідність реформування її державного устрою, виникали нові політичні об’єднання, виділялися нові лідери із власним баченням розв’язання проблем. Така ситуація галася і на західноукраїнських землях. Для Галичини основним залишалося польсько-українське протистояння. Діячі польського руху, що вели боротьбу за відродження своєї державності, фактично ігнорували права українців. Однак на початку XX ст. залишати поза увагою український рух у Галичині вже було неможливо. Завдяки діяльності українських політичних партій, громадських організацій, культурно-освітніх товариств тощо із пригнобленої безправної селянської маси сформувалося свідоме щодо своїх політичних інтересів українство.
У 1900 р. українськими громадськими діячами було проведено в Галичині й Буковині численні народні віча під гаслами поділу Галичини на польську та українську частини і приєднання до останньої українських земель Буковини. Так, на студентському вічі у Львові 14 липня 1900 р. тодішній студент, а згодом визначний громадський діяч Лонґін Цегельський виголосив програмну заяву: «Залишається одне, створити свій власний державний організм, свою власну незалежну самостійну українську національну державу в етнографічних границях по всій території, заселеній українським народом... Тільки в такій державі, тільки в самостійній Україні зможе відповідно зажити наша нація». Прагнучи досягти підтримки цієї ідеї, українські громадські діячі йшли до сіл. Допомагаючи українським селянам боротися за свої права, вони водночас сприяли усвідомленню ними необхідності бути господарями на власній землі. У 1902 р. селяни, підтримувані активістами Русько-української радикальної партії та Української національної демократичної партії (УНДП), розпочали масовий страйк у великих маєтках Східної Галичини, вимагаючи підвищення платні та впорядкування процесу еміграції. Страйк охопив близько 200 тис. селян і сільськогосподарських робітників. Керували ним місцеві осередки українських партій.
Объяснение:
Н. С. Хрущев – неординарная личность, вошедшая в историю, как самый противоречивый политик-реформатор.
В период хрущёвской “оттепели” была предпринята серьёзная попытка модернизации тоталитарной системы. Восстановили справедливость по отношению к миллионам невинно репрессированных людей. Н. С. Хрущёв задал импульс развитию политических процессов, встав на путь либерализации.
Эта либерализация нашла свое отражение в расцвете литературы и искусств. Известный советский писатель И. Эренбург назвал этот период «оттепелью» , наступившей после долгой и суровой сталинской зимы. Люди тогда словно проснулись от зимней спячки, открыли глаза, расправили плечи. И зазвучали стихи, песни, в которых мучительные размышления о и светлые мечты о будущем. В развитии культуры в конце 50-х – 60-х гг. проявлялись противоречивые тенденции. Общий подход к культурной среде отличался прежним стремлением поставить ее на службу административно-командной идеологии. Но сам процесс обновления не мог не вызвать оживления культурной жизни.
Однако использование старого политического и экономического механизмов в ходе преобразований предопределило их неудачу. Курс Хрущёва характеризовался абсолютизацией организационных факторов, решением хозяйственных задач административно-политическими методами. После неудач противоречивой, преобразовательной деятельности Н. С. Хрущёва в обществе возник синдром усталости, стремления к устойчивым формам социальной и личной жизни. Общественное хозяйство не достигло уровня развитого социализма, потому, что все реформы 50-60-х гг. носили противоречивый характер. Экономическая ситуация в целом была не благоприятна, снижались темпы экономического роста, нарушалось единство подходов к решению научно-технических проблем, начались закупки зерна за границей, отчуждение трудящихся от средств производства и результатов труда не было преодолено. После роста цен на продукты, закупки зерна в США и введения карточной системы, Хрущёв был обречён.
В октябре 1964 года Пленум ЦК освободил Хрущёва от занимаемой должности. Решающую роль в смещении Н. С. Хрущёва сыграла партийно-государственная бюрократия.