Одним из главных доказательств кочевого образа жизни и верований скифов является золотая царская пектораль, найденная русскими археологами в 1971 году в кургане Толстая Могила.
Данное украшение было изготовлено греческими мастерами-ювелирами по заказу представителей скифской знати. Это золотое украшение представляет собой нашейное полукольцо, выполненное из золота и украшенное по всей длине множеством фигурок животных и людей. Большое количество этих фигурок изображают лошадей, а это было доказательством кочевого образа жизни скифских племен.
Лошади являлись главной ценностью кочевников, так как позволяли преодолевать большие расстояния с большим количеством груза. Помимо лошадей, на пекторали изображены также мифические крылатые животные, что говорило многое о верованиях скифов.
Изображения расположены по всей окружности и говорят о цикличности этой и загробной жизни людей. В них можно увидеть сцены из сказаний скифской культуры, особенности быта и жизнь после смерти человека. Золотая пектораль считается истинным шедевром эллино-скифского искусства, и была предназначена для украшения царской персоны на важных событиях. В данный момент она находится в Киевском музее исторических драгоценностей Украины.
Ди́кий За́хід (англ. Wild West) — назва територій, що сьогодні становлять захід США у період між Громадянською війною в США і 1890 роком. Спочатку включала зону освоєння — Фронтир (англ. Frontier), розташовану на території сучасних штатів Північна Дакота, Південна Дакота, Монтана, Вайомінг, Канзас, Небраска та Техас, яка поступово розширювалася і пересувалася на захід аж до Тихоокеанського узбережжя.
Дикий Захід характеризував першопрохідний настрій, з яким багато людей залишали все густіше заселений схід США та прямували на захід. Більшу частину з них становили нові іммігранти з Європи. Основною рушійною силою переселення став прийнятий у 1862 році Акт про власність на землю, який дозволяв отримувати у власність землю на незаселених територіях. Після того, як в 1848 в Каліфорнії та в 1860 році на Території Дакоти було виявлено золото, почалася так звана золота лихоманка, що підсилила потік переселенців. Для низки релігійних груп переселення на малозаселені західні території надавало можливість уникнути зовнішнього впливу і конфліктів з представниками основних конфесій та владою. Одним з прикладів цього є мормони, які оселилися в штаті Юта.
У міру заселення західних штатів США та їх урбанізації, площа територій з характерним для Дикого Заходу життєвим укладом скорочувалася, поки, приблизно в 1890, він не перестав існувати як культурне явище. У ширшому сенсі, період простягається від початку XIX століття та до кінця Мексиканської революції в 1920 році.
Вже в XIX столітті першопрохідці та Дикий Захід розглядалися в романтичному і героїчному світлі. Типовими сюжетами оповідань про Дикий Захід були зіткнення з індіанцями, ковбої, полювання на бізонів, промисел золотошукачів, поєдинки шерифів і бандитів. З приходом кінематографа сюжет Дикого Заходу знайшов своє віддзеркалення в жанрі вестерн.
Объяснение:
З припиненням династії Романовичів Галицько-Волинська держава поступово занепадає. У 1325 р. володарем Галицько-Волинської держави було обрано 14-річного княжича Болеслава. Він прийняв православ'я та ім'я Юрія II Болеслав. Певний час він, незважаючи на польське походження, воював з Польщею за раніше захоплені нею українські землі. Правда, його зусилля були безуспішними й призвели лише до створення антиукраїнського польсько-угорського союзу.
Юрій ІІ не став маріонеткою в руках бояр, а проводив самостійну внутрішню і зовнішню політику. Проте апогей свого розвитку Галицько-Волинська держава вже пройшла. Період правління Юрія II став поступовим занепадом Галицько-Волинського князівства: посилився ординський вплив, безуспішною була боротьба з Польщею за Люблінську землю, міста дедалі більше контролювалися іноземними купцями та ремісниками, національна знать відійшла від адміністративної влади, місцеве населення наверталося до католицизму.Масове невдоволення народу політикою Юрія II дало підставу боярам не тільки для антикнязівської агітації, а й для активних насильницьких дій. Внаслідок боярської Юрія II Болеслава було отруєно. Після цієї події зберегти єдність колись могутнього Галицько-Волинського князівства вже не вдалося. Протягом короткого часу держава занепала та розчленувалася, її землі опинилися під владою чужоземців: Галичина — під Польщею, Волинь — під Литвою, Буковина — у складі Молдавського князівства.
Отже, в сер. XIV ст. Галицько-Волинська держава перестає існувати. Серед причин її занепаду були: монголо-татарське іго, деструктивна політика боярської олігархії, припинення княжої династії, агресія з боку Польщі, Угорщини, Литви.
Історичне значення Галицько-Волинської держави в історії Європи у ХІІ – першій половині ІVст. полягає в тому, що вона захистила Європу від азіатських орд;
25. Початок, основні етапи та наслідки захоплення Литвою територій давньоруських удільних князівств. Роль і місце в Литовській державі українськиї земель.
Протягом ХІV століття велика частина території колишньої Київської держави – спочатку Берестейщина, Пінщина, потім Волинь, Чернігово-Сіверщина, Київ і Поділля перейшли під владу Литовського князівства.
І етап — «оксамитове» литовське проникнення. Литовське князівство розпочало своє проникнення на Русь ще за часів Міндовга. Головним об'єктом тоді стали західноруські (білоруські) землі. У часи наступника Міндовга — Гедиміна — почалося включення до складу Литовського князівства південно-західних руських (українських) земель. Внаслідок польсько-угорсько-литовського протистояння в боротьбі за галицько-волинську спадщину Польща отримує Галичину, Литва — Волинь.
II етап — «ослов'янення» литовських правителів. Збереглася стара система управління, у якій лише руська князівська династія Рюриковичів поступилася місцем литовській Гедиміновичів. Створюється ілюзія продовження давньоруської державності. Починаючи з правління Ягайла у Литовській державі дедалі більше набирають силу тенденції централізму, а 1385 р. між Литвою та Польщею укладено Кревську унію, яка докорінно змінює становище південно-західних руських земель.
III етап — втрата українськими землями залишків автономії. У 1385 р. було укладено Кревську унію, суттю якої була інкорпорація Великого князівства Литовського до складу Польської держави. політика зумовила швидку появу опозиції, яку очолив князь Вітовт. У1392 р. був визнаний довічним правителем Литовського князівства. Намагаючись зміцнити внутрішню політичну єдність власної держави, максимально централізувати управління, переходить до ліквідації південно-західних руських удільних князівств , внаслідок цього посилюється соціальний гніт і зводиться нанівець колишня автономія українських земель.
IV етап— посилення литовсько-російської боротьби за право бути центром «збирання земель Русі». Намагаючись максимально сконцентрувати сили проти своїх зовнішніх ворогів, Польща і Литва 1569 р. укладають Люблінську унію. Утворюється нова держава — Річ Посполита. З цього моменту українські землі опиняються у складі Польщі.
Отже, перебування українських земель у складі Великого князівства Литовського тривало декілька віків. У середині XIV ст. розпочалося м'яке, «оксамитове», але досить активне литовське проникнення у землі колишньої Київської Русі. У цей час Литва намагалася толерантно ставитись до місцевого населення, органічно сприймати його традиції та досвід. Після укладення Кревської унії (1385) українські землі остаточно втрачають залишки автономії, а з 1480 р. потрапляють в епіцентр московсько-литовського протистояння. Після утворення Речі Посполитої (1569) вони стають частиною Польщі, що призводить до ополячення та окатоличення українського люду.