После гибели старшего сына Ивана от рук царя наследником государства был объявлен царевич Федор. Дети последней жены Ивана Грозного Марии Нагой могли довольствоваться лишь уделами. У Ивана Грозного не было сомнений по поводу своего наследника и его умственных Более того, в 7-летнем возрасте в 1564 г. и в 16-летнем возрасте в 1573 г. избрать Федора своим королем намеривались поляки. Царь Иван отказал им, мотивируя свой отказ малолетством царевича в первый раз и убытком родной земле во второй раз. Ктому же в это время шла Ливонская война, и Иван Грозный лелеял мечту о силовом присоединении Речи Поспо-литой к России. Призвание Федора на польский престол очень пугало католические круги. Именно из их среды стали рас слухи о болезненности русского царевича. Нелестные характеристики умственных и физического состояния царя Федора можно встретить в донесениях польского посла Сапеги, в воспоминаниях шведа П. Петрея, в записках английского послаДж. Флет-чера, сообщениях папского нунция А. Поссевино. Всех иностранных авторов можно заподозрить в необъективности и умышленном искажении фактов в угоду политической конъюнктуре (3).
Федор стал официальным наследником с 1582 г. Объективный анализ ситуации дает возможность предположить, что никаких бояр соправителей и специального регентского совета при царе Федоре назначено не было. Венчание на царство торжественно и по аналогии Чина венчания его отца. Главная роль в церемонии отводилась духовным лицам, а не боярам. Вокруг трона постоянно шла борьба за вхождение в Ближнюю думу, состоящую из четырех бояр. Вполне возможно, что именно этот орган иностранцы именовали регентским советом в целях принижения роли царя. По традиции русского двора ближайшее окружение царя составляли родственники его жены Ирины Годуновой.
Годуновы происходили из древнего русского рода костромских бояр, несколько веков служивших московским властям. В царствование Ивана Грозного значительных успехов при дворе удалось достичь Дмитрию Ивановичу Годунову. Возглавив Постельничий приказ, он получил право на постройку в Кремле собственного двора. С ним поселились рано осиротевшие племянники Василий, Борис и их младшая сестра Ирина. Многочисленный род Годуновых выступал опорой продвижению по служебной лестнице его отдельных представителей. В 1578 г. Борис получил чин боярина и вскоре женился на дочери печально знаменитого Малюты Скуратова-Вельского. Его земельные богатства переросли границы родовой вотчины в Вязьме и Костроме. Теперь они рас на Дмитровский, Тверской и Малоярославский уезды. Настоящий взлет рода Годуновых произошел после венчания на царство Федора Ивановича. Многие Годуновы и принадлежащие к одному с ними роду Сабуровы получили высокие должности при дворе и боярские чины. Они заседали в Боярской думе, стояли во главе различных приказов, активно занимались дипломатическими делами. Целаяродо-
вая корпорация прочно держала нити управления разветвленным и разрозненным государственным аппаратом в своих руках. Представление о Борисе Годунове как соправителе царя стало складываться во время его борьбы за трон.
Золота Орда (Улус Джучі - Країна Джучі або тюрк. Улу Улус — Велика Країна, Велика Держава, також у різних джерелах - царство Ординське, царство Татарське, Татарщина тощо) — країна і держава, що існувала між 1240–1502 роками і обіймала землі (степи, гори і ліси) Східної Європи, в т.ч. Західної Молдови, старої Русі (України) зі столицею в Києві, Центральної Азії та Західного Сибіру. Виникла на базі монгольських завоювань 1220 — 1240-х років. Початково була частиною єдиної Монгольської імперії нащадків Чингізхана і називалась улусом Джучі, старшого сина Чингізхана. Назва «Золота Орда» походить від назви в московських літописах 16 століття як пам'ять про золоте шатро ханської ставки (орди). У східних літописних джерелах улус Джучі називався Дешт-і-Кипчак, Білою ордою (Ак-орда) та Синьою ордою (Кок-орда). Керувалася прямими нащадками Джучі, що носили титул ханів, а з кінця 14 століття — великих ханів на ознаку своєї суверенності. Поділялася на два найвпливовіші крила — улуси нащадків двох синів Джучі — Батия та його старшого брата Орда Іхена. В процесі розпаду зі складу Золотої Орди виділилися Астраханське ханство, Кримське ханство, Ногайська Орда, Казанське ханство, Велике князівство Московське, Сибірське ханство, Казахське ханство, Узбецьке ханство.
Утворення.
Золота Орда, як окрема військова і управлінська одиниця у складі Війська (Орди) Чингізхана була утворена для походу на західні землі (відносно Монголії і Середньої Азії) тобто у Західну Азію і Східну Європу.
Військо підпорядковувалось Великому хану і ним керували воєначальники призначені ханом — хани, темники, тисяцькі, сотники і десятники.
Руські князівства і руські землі, які були завойовані монголо-татарами в кінці 30 — на початку 40-х років XIII ст. і ввійшли до складу Монгольської імперії, були підпорядковані Золотій Орді. Підпорядкування виражалося у сплаті данини різноманітними продуктами, грошима і людьми (військова повинність), зобов'язанні надавати війська у випадку війни і підпорядкуванню центральній владі (хана), тобто законам Монгольської імперії і рішенням хана.
Таким чином Золота Орда — це військо, військово-адміністративний підрозділ Монгольської імперії, якому підпорядковувались землі від басейну річки Об та пониззя Сирдар'ї на сході до річки Дністер на заході. Пізніше цю назву стали використовувати для позначення держави, утвореної на основі цього війська на цих землях.
Центром Золотої Орди було Нижнє Поволжя, її столицею спочатку було місто Сарай-Бату (поблизу нинішньої Астрахані), з першої половини XIV ст. — місто Сарай-Берке (поблизу нинішнього Волгограда).
Основними центрами грошової справи в середині XIV століття були: Сарай (Селітрове городище), Сарай ал-Джадід, Гюлістан і Азак.
У часи найбільшого розквіту Монгольська імперія включала землі від сучасної України до Китаю і Індії. Імперія була за суттю об'єднанням великої кількості окремих держав — царств, князівств, ханств, а також земель підконтрольних ордам (тобто державам-арміям степовиків-кочівників).
В Золотій Орді переважна частина земель і пасовиськ була зосереджена в руках феодальної монгольської знаті. Поряд із значною частиною закріпаченого селянства в Золотій Орді існували вільні чи напіввільні селяни-общинники і домашні раби. Феодально залежні селяни сплачували феодалам і державі податки за землю, за виноградники, за користування водою з ариків тощо, відбували підводну, шляхову, мостову та інші повинності. Кочівники платили з худоби податки натурою. Поширювався вивіз на продаж у країни Близького Сходу невільників, що їх захоплювали золотоординські феодали під час розбійницьких наскоків на руські та інші сусідні землі. На чолі Золотої Орди стояв хан із роду Батия, який вважався верховним сюзереном і власником землі. Для розв'язання найважливіших державних питань хани скликали курултаї — з'їзди з представників військово-феодальної знаті.
