Объяснение:
Важкий плуг (V ст.)
В первинному варіанті плуг розрізає землю, ведучи борозну спеціальним ножем-леміхом, причому величина скиби регулюється вагою плугу, який хлібороб може легко підняти руками.
Такий легкий плуг був дуже крихким, тому виявився негодящим для твердої землі в Північній Європі.
Новий плуг був з колесами, що дозволяло зробити його істотно важчим, а виготовляти з металу.
Важкі плуги дозволили вирощувати більше їжі, а це привело до збільшення населення біля 600 року нашої ери.
2. Приливні млини (VII ст.)
Приливні млини — це особливий вид водяних млинів, які використовують енергію припливів. Гребля зі шлюзом зводиться на шляху припливної хвилі, або ж використовується штучний резервуар в затоплюваному гирлі річки. Коли надходить приплив, вода потрапляє до млинового ставка через спеціальні ворітця, які закриває своєю хвилею приплив, коли починає спадати.
Коли рівень води достатній, воду починають потроху звільняти, і вона крутить водяне колесо. Найстаріші з відомих млинів датовані 787 роком. Перш за все це млин монастиря Нендрам на острові Стренгфорд в Північній Ірландії. Його жорна мають 830 міліметрів в діаметрі, а горизонтальне колесо може створювати тиск 7/9ГПк. Знайдено і залишки більш старого млина — припускають, що він міг бути збудований аж в 619 році.
3. Пісочний годинник (IX ст.)
Оскільки пісочний годинник — один з важливих пристроїв для обліку часу в морі, то припускають, що вони могли використовуватись приблизно з 11 століття та доповнювати магнітний компас, таким чином допомагаючи навігації. Тим не менше, візуальних доказів його існування не було знайдено аж до 14 століття, коли пісочний годинник з'явився в картинах Амброзіо Лоренцетті в 1328 році. Більш ранні письмові спогади — це якраз корабельні щоденники. А з 15 століття пісочні годинники дуже широко використовують — на морі, в церкві, в виробництві, навіть в кулінарії.
Це був перший надійний, багаторазовий та точний прилад вимірювання часу. Під час подорожі Фердинанда Магелана довкола світу в його флоті на один корабель мало бути 18 пісочних годинників . Була навіть спеціальна людина, яка перевертала годинники та занотовувала час для бортового щоденника. Полудень був дуже важливим часом для перевірки точності навігації, бо він не залежав від пісочного годинника, а лише від часу, коли сонце піднімалося у зеніт.
4. Доменна піч (XII ст.)
Найстаріша з відомих доменних печей на Заході була збудована в Дюрстелі в Швейцарії, в Маркіші, Зауерленд, Німеччина, а також в Лапутані в Швеції, де доменник комплекс активно використовувався між 1150 та 1350 роками. В Нораскозі в шведському окрузі Ярнбоз було знайдено залишки доменних печей, збудованих навіть раніше, можливо, біля 1100 року.
Технологію було докладно описано в Генеральному уставі цистерціанських ченців, включаючи і те, як була влаштована піч. Цистерціанці були відомі як чудові металурги. Згідно Джейн Гімпель, вони мали високий рівень промислових технологій: “Кожен монастир мав своєрідну фабрику, часто більшу за площею, ніж монастирська церква, причому деякі механізми рухалися силою води”. Залізну руду ченцям часто дарували як пожертву, а залізо вони вже виплавляли самі, так що часто лишався надлишок на продаж. Цистерціанці були найбільшими виробниками заліза в Шампані, Франція, з середини 13 по 17 століття, а багатий на фосфати шлак з печей вони використовували як добриво.
Объяснение:
Важкий плуг (V ст.)
В первинному варіанті плуг розрізає землю, ведучи борозну спеціальним ножем-леміхом, причому величина скиби регулюється вагою плугу, який хлібороб може легко підняти руками.
Такий легкий плуг був дуже крихким, тому виявився негодящим для твердої землі в Північній Європі.
Новий плуг був з колесами, що дозволяло зробити його істотно важчим, а виготовляти з металу.
Важкі плуги дозволили вирощувати більше їжі, а це привело до збільшення населення біля 600 року нашої ери.
2. Приливні млини (VII ст.)
Приливні млини — це особливий вид водяних млинів, які використовують енергію припливів. Гребля зі шлюзом зводиться на шляху припливної хвилі, або ж використовується штучний резервуар в затоплюваному гирлі річки. Коли надходить приплив, вода потрапляє до млинового ставка через спеціальні ворітця, які закриває своєю хвилею приплив, коли починає спадати.
Коли рівень води достатній, воду починають потроху звільняти, і вона крутить водяне колесо. Найстаріші з відомих млинів датовані 787 роком. Перш за все це млин монастиря Нендрам на острові Стренгфорд в Північній Ірландії. Його жорна мають 830 міліметрів в діаметрі, а горизонтальне колесо може створювати тиск 7/9ГПк. Знайдено і залишки більш старого млина — припускають, що він міг бути збудований аж в 619 році.
3. Пісочний годинник (IX ст.)
Оскільки пісочний годинник — один з важливих пристроїв для обліку часу в морі, то припускають, що вони могли використовуватись приблизно з 11 століття та доповнювати магнітний компас, таким чином допомагаючи навігації. Тим не менше, візуальних доказів його існування не було знайдено аж до 14 століття, коли пісочний годинник з'явився в картинах Амброзіо Лоренцетті в 1328 році. Більш ранні письмові спогади — це якраз корабельні щоденники. А з 15 століття пісочні годинники дуже широко використовують — на морі, в церкві, в виробництві, навіть в кулінарії.
Це був перший надійний, багаторазовий та точний прилад вимірювання часу. Під час подорожі Фердинанда Магелана довкола світу в його флоті на один корабель мало бути 18 пісочних годинників . Була навіть спеціальна людина, яка перевертала годинники та занотовувала час для бортового щоденника. Полудень був дуже важливим часом для перевірки точності навігації, бо він не залежав від пісочного годинника, а лише від часу, коли сонце піднімалося у зеніт.
4. Доменна піч (XII ст.)
Найстаріша з відомих доменних печей на Заході була збудована в Дюрстелі в Швейцарії, в Маркіші, Зауерленд, Німеччина, а також в Лапутані в Швеції, де доменник комплекс активно використовувався між 1150 та 1350 роками. В Нораскозі в шведському окрузі Ярнбоз було знайдено залишки доменних печей, збудованих навіть раніше, можливо, біля 1100 року.
Технологію було докладно описано в Генеральному уставі цистерціанських ченців, включаючи і те, як була влаштована піч. Цистерціанці були відомі як чудові металурги. Згідно Джейн Гімпель, вони мали високий рівень промислових технологій: “Кожен монастир мав своєрідну фабрику, часто більшу за площею, ніж монастирська церква, причому деякі механізми рухалися силою води”. Залізну руду ченцям часто дарували як пожертву, а залізо вони вже виплавляли самі, так що часто лишався надлишок на продаж. Цистерціанці були найбільшими виробниками заліза в Шампані, Франція, з середини 13 по 17 століття, а багатий на фосфати шлак з печей вони використовували як добриво.
Введение.
1.Эпоха Петра Великого.
2. Культура петровского времени.
3. Образование.
4. Книжное дело.
Заключение.
Список используемой литературы.
Введение.
Преобразование России в первой четверти 18 века связаны с именем Петра 1, сына царя Алексея Михайловича и его второй жены Натальи Кирилловны Нарышкиной.
Петр обладал выдающимися умственными железной волей и неиссякаемой энергией. Он постоянно и целеустремленно учился. Недаром Петр 1 носил перстень с надписью: «Аз есмь в чину умных и учащих мя требую».
Культурный процесс, который берет начало в петровское время, носит характер столь радикального обновления, что в литературе часто используются термины «поворот», «переворот». Казалось, что в последние годы 17 века Россия во многом еще сохраняла облик и ценности древней и средневековой Руси. И вдруг это море все заполнявшей средневековой традиции словно ушло, обнажив дно. И ото всюду со сказочной быстротой появлялись новые побеги, ничем не похожие на прежние. Сразу пришло столько нового: быт, одежда, манеры, войско, мораль, даже столица. Если еще в 17 веке наблюдаются лишь первые попытки, опыты изображения внутренней жизни человека, его помыслов, страстей, стремлений, добродетелей и пороков, то в начале 18 столетия в этом плане далеко шагнули вперед. Это относится к литературе, науке, образованию, живописи, скульптуре, к культуре в целом. Характерно для этого времени стремление к светскости, гуманистическому восприятию действительности.
Россия уже в этом столетии ускоренными темпами начинает ликвидировать отставание в культурном развитии, столь характерное для столетий. Отечественные ученые и писатели, поэты и живописцы, архитекторы и скульпторы сделали возможным титанический взлет русской культуры, произошедший в следующем столетии, которое с полным основанием называется золотым веком отечественной культуры.
Преобразования первой четверти 18 века в области образования и культуры дали новую жизнь России. Открываются школы, издаются учебные пособия, словари, буквари. Люди становятся образованными.Главными чертами развития культуры в эпоху Петра 1 стали усиление ее светских начал и активное проникновение западноевропейских образов.
1. 1. Эпоха Петра Великого.
«То академик, то герой, то мореплаватель, то плотник», - писал о Петре 1 А. С. Пушкин. И недаром. Петр хорошо знал историю, математику, артиллерийское дело, кораблестроение, охотно занимался физическим трудом. Он в совершенстве владел различными профессиями: был отличным корабельным мастером и матросом, умел чинить сложные механизмы и шить сапоги, выполнять хирургические операции и лечить зубы.
При изучении русской культуры первых десятилетий 18 века нельзя не учитывать характер личности Петра 1, этого «действительного великого человека», по словам Ф.Энгельса?. Его энергия и целеустремленность, образованность, практические знания, интерес к отечественной истории и сознательное стремление к европеизации России, наконец, изменение самого представления о деятельности, степенности, принятых прежде при царском дворе, несомненно влияли на дух и темпы преобразований. Но взойдя на престол, Петр Великий, начал, казалось бы, с забавы. В 1699 году он устроил сразу два новогодних праздника: первое сентября, согласно обычаю, отметили наступление 7208 года от сотворения мира, а уже 20 декабря того же года вышел указ о переходе на европейское летоисчисление - от Рождества Христова. На подготовку к празднику отводилось всего 11 дней, а прекословить себе Петр не разрешал никогда и никому.
С 1700 года в России началось не просто новое летоисчисление, но и новая эпоха, вошедшая под именем Петра Великого.
Петровская эпоха занимает важное место в истории культуры России, поскольку в это время произошел крутой перелом в культурной жизни, имевший далеко идущие последствия для судеб отечественной культуры.
Петр 1, приверженец западного пути развития, предпринял глубокое реформирование российского общества. Россия, едва известная Западу, была возведена в ранг европейской державы.
Пафос и мотивы деятельности Петра Великого лучше всего выразил сам в обращении к русской армии накануне Полтавской битвы: «Воины, пришел час, который решит судьбу Отечества. Итак, не должны вы помышлять, что сражаетесь за Петра, но за государство, Петру врученное… а о Петре ведайте, что ему жизнь не дорога, только жила бы Россия!» то есть не личная власть и слава, а служение России было делом жизни царя.