Одним із проявів масовизації політики стало утворення політичних партій. Політичні партії того часу, зазвичай, базувалися на певній ідеології і виражали інтереси якоїсь соціальної групи, наприклад робітників, селян чи буржуазії.
. Юліан Бачинський першим серед діячів українського політичного життя проголосив необхідність здобуття незалежності України у брошурі «Україна irredenta».
З іншого боку імперського кордону, до Бачинського одізвався харківський адвокат, колишній член «Братства тарасівців», Микола Міхновський.Поєднати марксизм і націоналізм намагалася утворена у 1905 році Українська соціал-демократична робітнича партія (УСДРП) на чолі з письменником Володимиром Винниченком та Симоном Петлюрою. Вони орієнтувалися як на робітників, так і на селян. А для України вважали за необхідне досягти автономії.
У 1904 році утворюються дві ліберальні українські партії. Перша — Українська демократична партія (УДП) на чолі з ветераном українського руху та відомим меценатом Євгеном Чикаленком. Друга — Українська радикальна партія, на чолі з науковцями-гуманітаріями Сергієм Єфремовим та Борисом Грінченком. Під час революції ці дві політичні сили об'єдналися в Українську демократично-радикальну партію (УДРП) у 1905 році.
На українських землях розгорнули свою діяльність не лише українські політичні партії, а й загальноросійські. Найбільшою та найпопулярнішою партією в Російській імперії на початку ХХ століття були соціалісти-революціонери або скорочено есери. Секрет їхньої популярності полягав в орієнтації на потреби найчисельнішої та найбільш стражденної групи суспільства — селян.У 1900 році він пише брошуру «Самостійна Україна», у якій виголошує: «Одна, єдина, нероздільна, вільна, самостійна Україна від гір Карпатських аж по Кавказькі».«Самостійна Україна» стала знаковою з кількох причин. Вона виконувала роль програмного документа першої політичної партії Наддніпрянщини — Революційної української партії (РУП), що утворилася у 1900 році. Також, у брошурі вперше на території Наддніпрянщини задекларували необхідність здобуття незалежності України як ціль. Відповідно, «Самостійна Україна» дала початок такій течії українського національного руху як самостійництво — тобто тих, хто виступав за повну самостійність України.Не всі тоді погоджувалися з такою радикальною позицією Міхновського. Більшість представників українського національного руху були автономістами — тобто вважали, що наразі реалістично боротися за часткову самостійність українських земель. Всередині партії почали утворюватися фракції (слово, що з латини означає «подрібнення»). РУП розкололася на три інші партії, кожна з яких звертала більше уваги на один з аспектів: націоналізм, лібералізм чи соціалізм.Міхновський створив власну партію — Українську народну партію (УНП) у 1902 році. Однак, його погляди не набули широкої популярності. А основновою партії лишалася нечисленна інтелігенція та військові.У 1904 році утворилася Українська соціал-демократична спілка (для простоти, можна просто «Спілка»). Вона була марксистською — відстоювала інтереси українських робітників, незалежно від національності. Через рік стала частиною більшої всеросійської партії.
В 18 веке у всех были свои проблемы и им было не до Османов да и Османы все же бы могли дать отпор.
В 19 веке поначалу были проблемы с Наполеоном и Великим Державам было не до Османов.Ну,А потом Франция восстанавливалась После того Как Россия розгромила её.Пруссии никогда не было дела до осман.Ну сами Османы по сути стали как Политическими так и Экономическими РАБАМИ Британии,Так что Британия не парилась.Интерес проявляли только Русские, но они проиграли (ПО СУТИ) Крымскую войну а потом в войне 1875-78 взяли реванш и освободили почти все балканы от Осман.
В 20 веке началась первая мировая.Антанта перед войной составила план Раздела Османов,но наживать новых врагов они не хотели.А Германская и Австро-Венгерская Империи искали любого союзника.Ну и раздел произошел только в конце войны.
Согласно бытовавшему на Руси праву престолонаследия великокняжеский престол переходил к старшему сыну монарха, однако Ивану («прямое имя» по дню рождения — Тит) было всего три года, когда его отец великий князь Василий серьёзно заболел. Ближайшими претендентами на трон, кроме малолетнего Ивана, были младшие братья Василия. Из шестерых сыновей Ивана III осталось двое — князь Старицкий Андрей и князь Дмитровский Юрий.
Предвидя скорую смерть, Василий III сформировал для управления государством «седьмочисленную» боярскую комиссию. Опекуны должны были беречь Ивана, пока он не достигнет 15 лет. В опекунский совет вошли князь Андрей Старицкий — младший брат отца Ивана, М. Л. Глинский — дядя великой княгини Елены и советники: братья Шуйские (Василий и Иван), М. Ю. Захарьин, Михаил Тучков, Михаил Воронцов. По замыслу великого князя, этим должны были сохраниться порядок правления страной доверенными людьми и уменьшиться распри в аристократической Боярской думе. Существование регентского совета признаётся не всеми историками, так по версии историка А. А. Зимина, Василий передал ведение государственных дел Боярской думе, а опекунами наследника назначил М. Л. Глинского и Д. Ф. Бельского.
Василий III умер 3 декабря 1533 года, а уже через 8 дней бояре избавились от основного претендента на трон — дмитровского князя Юрия[15].
Опекунский совет управлял страной меньше года, после чего его власть начала рушиться. В августе 1534 года произошёл ряд перестановок в правящих кругах. 3 августа князь Семён Бельский и опытный военачальник окольничий Иван Ляцкий оставили Серпухов и отъехали на службу к литовскому князю. 5 августа был арестован один из опекунов малолетнего Ивана — Михаил Глинский, который тогда же умер в тюрьме. За соумышленничество с перебежчиками были схвачены[16]брат Семёна Бельского Иван и князь Иван Воротынский с детьми. В этом же месяце был арестован и ещё один член опекунского совета — Михаил Воронцов. Анализируя события августа 1534 года, историк С. М. Соловьёв делает вывод, что «все это было следствием общего негодования вельмож на Елену и ее любимца Оболенского».
Иван Грозный. Парсуна