Данило Романович Галицький народився 1201 році в сім’ї романа Мстиславовича та княгині Анни. У ранньому дитинстві після смерті батька ледь не загинув в питомих усобицях, знесилених Давню Русь. Княжича Данила врятувала мати-вдова, прихопивши його разом з братом Васильком до Польщі, в місто Санок, до свого родича князя Лешко Білому.
Там княгиня з дітьми у відносній безпеці пережила міжкнязівські і боярську усобицю в своїх родових володіннях.
Данило Галицький рано зрозумів, які біди приносять Російській землі чвари, і в подальшому суворо карав їх призвідників в своїх володіннях.
Десятирічний Данило Романович у 1211 році несподівано став удільним князем на Русі. Бояри Галича, які потребували слухняному правителя, звели його на княжий престол в цьому давньоруському місті. Проте вже в наступному році свавільні бояри, що володіли значною військовою силою, вигнали його з Галича, позбавивши влади та Вітчизни. Доброї та надійної дружини у князя Данила Романовича не було, і відстояти батьківський престол зі зброєю в руках він не міг.
Правнук знаменитого Володимира Мономаха жив у вигнанні - і в Польщі у князя Лешко Білого, і в угорського короля Андрія - довго, до 20-річного віку, коли він вже змужнів і як воїн, і як військовий вождь, здатний водити в бій дружину і ополчення . Доля в кінці кінців виявилася милостивою до Данилу Романовичу - в ході князівських усобиць в 1221 році він став удільним князем на Волині.
Бойове хрещення Данило Романович отримав у війні на західних рубежах Російської землі. Його першими противниками стали поляки й угорці, не раз вторгалися на Русь і втручалися в князівські міжусобиці. Його союзником став його тесть волинський князь Мстислав Удатний. На той час у князя Данила була вже чимала дружина. Тепер він не боявся боярського свавілля і боярських заколотів у своїх володіннях і недоброзичливості сусідів з давньоруського князівського будинку.
ерше повідомлення про скликання з'їзду було опубліковано 19 березня 1917 року у газеті «Вісти з Української Центральної Ради». 28 березня у газеті «Киевская мысль» були оприлюднені програма з'їзду та інструкція про вибори до нього, розроблені Михайлом Грушевським. З'їзд призначили на Великодні свята — 6,7,8 квітня (четвер, п'ятниця і субота великоднього тижня). Лідери Центральної Ради мали намір провести з'їзд на принципах територіального представництва за участю всіх регіонів України, щоби перетворити організацію на загальноукраїнську.
У своїй статті «На Всеукраїнський з'їзд», опублікованій 29 березня 1917 року, Михайло Грушевський помістив заклик до українців і неукраїнців «всіх областей, країв і закутків нашої національної території, що стоять на українській політичній платформі», взяти активну участь в його роботі, яка сприятиме успішному виконанню покладених на нього сподівань. Автор наголошував:
«Центральне завдання з'їзду — завершити нашу організацію. Центральна Рада, створена у Києві з представників усіх київських верств і доповнена делегатами організацій позакиївських, уже тепер, в своїм тимчасовім складі є признаним усім свідомим українством центральним українським урядом. З'їзд має дати йому останню форму, вибрати його в постійнім уже складі … одним словом, привести в систему і порядок всеукраїнську національну організацію»[1]
