Екатерина I (1725 - 1727) Пётр II (1727 - 1730) Анна Иоанновна (1730 - 1740) Иван VI (1740 - 1741) Елизавета Петровна (1741 - 1761) Пётр III (1761 - 1762)
Для Европы (Западной Европы) характерна экспансия во всех сферах: военная, культурная, религиозная. Колонизация Южной и Северной Америки, начало колонизации Африки и Азии. Накопление первоначального капитала, во 2-ой половине 18 века начало промышленного переворота. Который выведет Европу в лидеры мирового развития до середины 20 века. Россия в этот период занимается расширением территорий и освоением новых земель. Пётр Великий заложил основы современного российского государства проводя постепенную трансформацию и модернизацию всех сфер жизни русского общества. Россия в этот период тоже становится одним из общемировых лидеров того периода наряду с крупными колониальными империями, Великобританией и Францией. Азия продолжает в этот период существовать обособленно и развиваться традиционно. Страны Азии до вмешательства в их дела западно-европейских стран развивались достаточно стабильно в рамках существующих религиозных и общественных традиций сформированных веками. Страны Западной Европы вынуждены были стать в авангарде процесса развития т. к. они имели ограниченные запасы ресурсов и территории. Современным западно-европейцам уже более тысячи лет не хватает земли для проживания, товаров для обмена на необходимые в производстве. В Западной Европе практически нет полезных ископаемых. Каждый раз отправляя излишки населения на завоевания новых земель на Западе или Востоке ( в России в том числе) избавлялись от лишних ртов, которых в бедной и нищей Европе до последнего времени было в переизбытке
ПРАБАТЬКІВЩИНА СЛОВ’ЯН (за мовними даними) — територія, яку займали давні слов’яни, носії праслов’янської мови, в часи до їх розселення по історично засвідчених місцях проживання. Питання це є складним і загальноприйнятого розв’язання не має. Воно вирішується гол. чин. на основі лінгв. даних, оскільки окр. ареали пам’яток матеріальної культури і палеоантропол. залишків здебільшого не збігаються з межами тер. поширення відповід. мов. Разом з тим самі по собі лінгв. дані не можуть забезпечити формулювання остаточних висновків про територію П. с., необхідно враховувати також відомості археології, історії, антропології, етнографії та ін. З лінгв. даних найважливіше значення для висвітлення питання про П. с. має топоніміка (зокрема гідроніміка), давні лекс. запозичення в праслов’ян. мову з ін. мов і в ін. мови з праслов’янської та результати реконструкції структур. елементів праслов’ян. мови в їх відношенні до елементів ін. індоєвроп. мов, а коли йдеться про одиниці лекс. складу, — також у їх ролі позначень природ. реалій, здавна специфічних для певних територій. З часом П. с. не залишалася незмінною, вона переміщувалася й розширювалася, її найдавніша територія знаходилася там, де ранні праслов’яни (не пізніше серед. І тисячоліття до н. е.) виділялися з-поміж сусідніх з ними предків ін. індоєвроп. народів — прабалтів, прагерманців та ін. Це могло мати місце в пд.-сх. частині Центр. Європи, можливо, в серед. Подунав’ї або в пн. Прикарпатті. На наступному етапі відбулося, очевидно, значне переміщення П. с. у пн. напрямі приблизно до верхів'я р. Прип'яті. Звідси почалося поширення праслов'ян на сх. до Дніпра (можливо, спочатку по території північніше Прип'яті з наступним переміщенням на пд. по правобережжю Дніпра і на зх. до Вісли та Одера). В 6 ст. звідси почалося масове розселення слов'ян через Наддністрянщину і Карпати на Балкани. У 9 ст. слов'яни займали вже значну територію в Сх. і Центр. Європі від Адріатичного й Егейського морів до Балтійського м. і Ладозького оз. та від правобережжя Ельби (Лаби) до лівобережжя Дніпра. Див. також Слов'янські мови.
Пётр II (1727 - 1730)
Анна Иоанновна (1730 - 1740)
Иван VI (1740 - 1741)
Елизавета Петровна (1741 - 1761)
Пётр III (1761 - 1762)