Объяснение:
Македонія стала чекати приводу, аби втрутитися в грецькі справи. І він знайшовся: у Греції спалахнула війна. Об’єднання полісів на чолі з Фівами звинувачувало місто Фокіду в пограбуванні Дельфійського храму. Філіпп II втрутився у війну й покарав фокідян. Це уславило його як захисника грецьких святинь.
У цей час в Афінах з’явилися політики, які вважали, що об’єднати Грецію зможе саме Македонія. Філіппові II пропонували організувати спільний похід проти Персії, а також прийти до Греції та об’єднати грецькі поліси. Проти такого плану різко виступив відомий красномовець Демосфен, який чудово розумів, що прихід царя Македонії в Грецію означатиме втрату незалежності та відмову від демократії. Його викривальні промови проти Філіппа II назвали філіппіками.
Демосфену вдалося організувати союз Афін, Коринфа й Мегар, Аргоса проти Філіппа II. Спарта відмовилася брати участь у війні.
Біля міста Херонея 1 вересня 338 р. до н. е. відбулася битва, у якій греків було розбито. В Афінах почалася паніка. Але на місто цар Македонії не пішов. Йому була потрібна покірна, а не розгромлена Греція. Філіпп II відпустив полонених і запропонував мир. За це його було навіть проголошено почесним громадянином Афін.
Після цього в Коринфі було скликано представників усіх полісів і створено Загальногрецький союз. Македонського царя оголосили гегемоном союзу. Філіпп II ставав головнокомандувачем, у його розпорядження греки віддавали флот і сухопутну армію. Філіппу II доручили бути організатором спільного походу на Персію.
Проте Філіппу II не судилося здійснити цей похід. Його було підступно вбито. Армія проголосила царем сина Філіппа II - двадцятирічного Александра III (336-323 pp. до н. е.), у якому вбачала нового лідера походу на Персію.
Первісна людина не могла існувати окремо. Загінне полювання, будівництво великих жител вимагали зусиль великої групи людей. Спільні праця і житло, розвиток мови згуртовували людей. Первісні люди жили постійними колективами, до якого входили родичі. Такий колектив називають родом або родовою общиною (громадою).У кожній родовій общині налічувалось по декілька десятків осіб. Жили вони в одному поселенні, яке складалось з кількох великих жител, рідше – в печерах. Кожна родова община мала власну територію. Життя в общинні потребувало дотримання певних правил співжиття всіма її членами. Члени родової общини спільно працювали, спільно полювали на звіра. Родичі мали свої звичаї і збирались усі разом на загальні свята. Все майно в общині – житла, запаси їжі, шкури тварин – належало всім її членам одночасно
б. Продолжались княжеские усобицы за землю и власть
в. Продолжалось дальнейшее дробление земель