Як історик М. Грушевський прагнув з'ясувати питання ролі держави в історичному плані. Тут значення мало, чи держава відповідала чи не відповідала потребам народу. Саме у цій сфері М. Грушевський шукав ілюстрації своїм поглядам. Першим чинником стала Руська держава з центром у Києві, а згодом зі своїм продовженням у Галичі XII—XIV ст. Важливо було довести, що Київська держава виникла на своєму рідному ґрунті І не була принесена варягами. Цій меті учений присвятив розділ аналізу норманської теорії походження Київської держави.
І хоч спіткала сумна доля Київську .Русь і Галицько-волинську державу, все ж український народ і кращі його сини поривалися до соціального й національного визволення, до творення української державності. Учений показав дві наступні спроби державотворення.
У наукових працях М. .Грушевського «народ» і «держава» нерозривно поєднані з «героєм в історії». Щоправда, М. Грушевський виставляв на перший план народ, а не особу. За його словами, свою книгу про Богдана Хмельницького він хотів би присвятити не йому — вождеві, а творчим стражданням українських мас, усім, хто болів тілом. і духом, напружував сили фізичні й інтелектуальні, лив свою кров і бився в тенетах ситуації, перетворюючи це велике потрясіння, викликане «героєм Богданом» і його компанією, в динаміку життя цілої України.
«Герої в історії» з'являються і виростають не самі із себе, у відриві від конкретно-історичних умов, без врахування, стану, вимог і потреб самого народу, у якого слід шукати підтримки. Як зазначає О. Пріцак, концепція «героїв в історії» М. Грушевського виходить із твердження: «Люди, а в тім історичні постаті є продуктом епохи і середовища». У такому ключі учений в основному й розглядав історичні постаті. Але М. Грушевський був далекий від того, щоб трактувати історичних діячів як просте, механічне, автоматичне породження епохи і середовища, бо «герой в історії» діє, отже, виявляються його розум, воля, сила, а це вже суб'єкт, а не просто і тільки об'єкт історії. На цій основі і стає можливим оцінювати роль, значення «героя в історії» у світлі вимог та потреб народу.
|Перун — главный бог, покровитель князя и дружины, также Громовержец. Сменился Ильей-пророком.|Хорс — олицетворённое солнце|Дажьбог — солнечное божество, замыкает зиму и отмыкает весну, покровитель свадеб, предок русских людей от князя до земледельца|Стрибог — божество, связанное, вероятно, с атмосферными функциями (ветром)Семаргл — полубожественный персонаж с неясными функциями, возможно — вестник между небесным и земным мирами|Макошь — женское божество, покровительница прядения и ткачества. Сменилась параскевой-пятницей.
После изгнания поляков Земский Собор поставил на престол Михаила Фёдоровича Романова,сына Филарета,патриарха московского. С избранием царя кончилась смута,т.к появилась власть,на которую можно было опереться и которую признавали все. Смутное время было закончено с большими территориальными потерями для Руси. Смоленск был утрачен на долгие десятилетия; западная и значительная часть восточной Карелии захвачены шведами. Не смирившись с национальным и религиозным гнётом, с этих территорий ушло практически всё православное население, как русские, так и карелы. Русь потеряла выход к Финскому заливу. Шведы покинули Новгород лишь в 1617 году, в полностью разорённом городе осталось только несколько сотен жителей. Всё это также привело к большому хозяйственному упадку,но при Михаиле всё достаточно быстро было восстановлено.
Михайло Грушевський.
Як історик М. Грушевський прагнув з'ясувати питання ролі держави в історичному плані. Тут значення мало, чи держава відповідала чи не відповідала потребам народу. Саме у цій сфері М. Грушевський шукав ілюстрації своїм поглядам. Першим чинником стала Руська держава з центром у Києві, а згодом зі своїм продовженням у Галичі XII—XIV ст. Важливо було довести, що Київська держава виникла на своєму рідному ґрунті І не була принесена варягами. Цій меті учений присвятив розділ аналізу норманської теорії походження Київської держави.
І хоч спіткала сумна доля Київську .Русь і Галицько-волинську державу, все ж український народ і кращі його сини поривалися до соціального й національного визволення, до творення української державності. Учений показав дві наступні спроби державотворення.
У наукових працях М. .Грушевського «народ» і «держава» нерозривно поєднані з «героєм в історії». Щоправда, М. Грушевський виставляв на перший план народ, а не особу. За його словами, свою книгу про Богдана Хмельницького він хотів би присвятити не йому — вождеві, а творчим стражданням українських мас, усім, хто болів тілом. і духом, напружував сили фізичні й інтелектуальні, лив свою кров і бився в тенетах ситуації, перетворюючи це велике потрясіння, викликане «героєм Богданом» і його компанією, в динаміку життя цілої України.
«Герої в історії» з'являються і виростають не самі із себе, у відриві від конкретно-історичних умов, без врахування, стану, вимог і потреб самого народу, у якого слід шукати підтримки. Як зазначає О. Пріцак, концепція «героїв в історії» М. Грушевського виходить із твердження: «Люди, а в тім історичні постаті є продуктом епохи і середовища». У такому ключі учений в основному й розглядав історичні постаті. Але М. Грушевський був далекий від того, щоб трактувати історичних діячів як просте, механічне, автоматичне породження епохи і середовища, бо «герой в історії» діє, отже, виявляються його розум, воля, сила, а це вже суб'єкт, а не просто і тільки об'єкт історії. На цій основі і стає можливим оцінювати роль, значення «героя в історії» у світлі вимог та потреб народу.