Египет, Ассирия, Иран, Индия, Китай, Греция , Месопотамия, Рим
Объяснение:
Өркениет (лат. сіvіlіs – азаматтық) – қоғамның материалдық және рухани жетістіктерінің жиынтығы. Ежелгі римдіктер бұл ұғымды “варварлықтар” деп өздері атаған басқа халықтар мен мемлекеттерден айырмашылықтарын көрсету мақсатында қолданған. Олардың түсініктері бойынша “Өркениет” азаматтық қоғам, қалалық мәдениет, заңға негізделген басқару тәртібі қалыптасқан рим империясының даму дәрежесін білдірген. Өркениет мәдениет ұғымымен тығыз байланысты.[1] Ғасырлар бойы қалыптасқан Өркениет пен мәдениет ұғымының мағыналарын төмендегідей топтастыруға болады:
мәдениет пен Өркениет бір, олар синонимдер (И.Гердер, Э.Тайлор);
Өркениет – мәдениеттің ақыры, оның “кәрілік” шағы, руханилықтың антиподы (Ж.Ж. Руссо, Ш.Фурье, О.Шпенглер);
Өркениет – мәдениеттің прогресі, болашаққа бой сермеуі, қоғамның парасаттылық деңгейі (Вольтер, Д.Белл);Өркениет – тағылық пен варварлықтан кейінгі тарихи-мәдени саты (Л.Морган);
Өркениет – этностар мен мемлекеттерге тән мәдениеттің оқшау түрі (А.Тойнби, Н.Я. Данилевский, т.б.);
Өркениет – мәдениеттің техникалық даму деңгейі, оның материалдық жағы.
керектерин жазып ал
Повсякденне життя правителя Єгипту було важким і виснажливим. Всі Годинники строго розписувалися для виконання різних обов'язків. Деякі ритуали повторювалися без зміни кожен день. Так, щоранку, коли фараон вставав, співали одні й ті ж співи, присвячені як сонцю, так і цареві: "Пробуджуйся в світі, нехай пробудиться ЦАР в світі, нехай буде твоє пробудження мирним".
Прислуговувало фараону, як богу, особливе братство жерців. Вони здійснювали ритуал одягання царя, коли сонце піднімалося над горизонтом. Вважалося, що цей час, коли відновлюються при перших променях сонця, бога Ра, природні сили, такі необхідні фараону для управління державою. Після ранкового туалету правитель Єгипту приносив жертви богам, слухав молитви.
Потім починалася робота: читання донесень, звітів про господарське життя країни, знайомство з найважливішими дипломатичними посланнями і складання відповідей.
Багато часу у фараона забирали поїздки по країні. Відвідуючи різні місця своєї держави, фараон давав вказівки про будівництво нових храмів і відновлення прийшли в занепад. За його наказом встановлювалися священні статуї із зображеннями богів, прикрашалися вівтарі, робилися щедрі подарунки храмам. Фараон був верховним жерцем. Він повинен був висловлювати богам свою вдячність і послух, так як від цього залежало процвітання країни. Цар Єгипту був присутній на всіх священних святах. Наприклад, в ході одного з релігійних свят фараон повинен був протягом 24 годин розламувати на частини великі круглі калачі з рельєфним зображенням ключів життя. Його наближені ділили ці частини на більш дрібні так, що їх кількість відповідала числу жителів царства, за останнім переписом. (Перепис населення проводили спеціальні жерці через певний період часу. Потім по воді і суші ці шматочки, освячені рукою фараона, розвозили всім його підданим. Кожен єгиптянин мав право на такий шматочок священного хліба, і якщо хто-небудь опинявся обійденим, винний в цьому міг поплатитися життям.
Фараон, як правило, був в курсі всіх подій, які відбувалися всередині країни і за її межами. У цьому йому допомагав цілий штат писарів: людей, які вели царське листування з правителями сусідніх держав, писали накази, складали звіти; але жоден державний документ не був дійсним, якщо під ним не було підпису фараона. Тільки він мав право призначати і звільняти чиновників, видавати закони, оголошувати війну або укладати мир.
Час фараона розподілялося між прийомами, судовими засіданнями, прогулянками і розвагами. Одним з розваг фараона була полювання на диких звірів.
У житті правителя Стародавнього Єгипту важливе місце займали військові походи. Царевича готували до них з самого раннього віку. Майбутнього фараона виховували так, щоб він став сильним і спритним, тому з дитинства його навчали бігу, стрільбі з лука, верховій їзді та інших видів спорту. Розуміючи, що військові походи це велике випробування, фараони вчили своїх спадкоємців долати втома і не відступати перед труднощами. Тому не дивує той факт, що багато з них до вісімнадцяти років ставали справжніми атлетами. Звичай вимагав, щоб фараон і його спадкоємець були кращими не на словах, а на ділі.
