Головною причиною кінця Османської імперії називають поразку в Першій світовій війні.
У XIX столітті на околицях імперії посилилися сепаратистські настрої. Османська імперія почала поступово втрачати свої території, поступаючись технологічній перевазі заходу.
У 1908 младотурки повалили Абдул-Хаміда II, після чого монархія в Османській імперії стала носити декоративний характер. Встановився тріумвірат Енвера, Талаата і Джемаля (січень 1913).
У 1912 Італія захоплює у Імперії Триполітанію і Киренаїку (нині Лівія) .
У Першій Балканській війні 1912-1913 імперія втрачає переважну більшість своїх європейських володінь: Албанію, Македонію, північ Греції. Протягом 1913 року їй вдається відвоювати невелику частину земель у Болгарії в ході Міжсоюзницької (Другої Балканської) війни.
Слабшаючи, Османська імперія спробувала спертися на до Німеччині, але це тільки втягнуло її в Першу світову війну (1914), що закінчилася поразкою Четверного союзу.
Протягом 1917-1918 союзники займають близькосхідні володіння Османської імперії. Після Першої світової війни Сирія і Ліван перейшли під контроль Франції, Палестина, Йорданія та Ірак — Великобританії; на заході Аравійського півстрова за підтримки англійців (Лоуренс Аравійський) утворилися незалежні держави: Хіджаз, Асір і Ємен. Згодом Хіджаз І Асір увійшли до складу Саудівської Аравії.
30 жовтня 1918 було укладено Мудроське перемир'я, за яким пішов Севрський мирний договір (10 серпня 1920). Фактично Османська імперія була розчленована, причому один з найбільших міст Малої Азії Ізмір (Смірна) був обіцяний Греції. Грецька армія взяла його 15 травня 1919, після чого почалася війна за незалежність. Турецькі націоналісти на чолі з Мустафою Кемалем відмовилися визнати мирний договір і збройною силою вигнали греків з Туреччини. До 18 вересня 1922 країна була звільнена від завойовників, що було зафіксовано в Лозаннському договорі 1923, яким були визнані нові кордони Туреччини.
29 жовтня 1923 була проголошена Турецька Республіка, і Мустафа Кемаль, який прийняв згодом прізвище Ататюрк (батько турків) , став її першим президентом.
Объяснение:
Главной причиной конца Османской империи называют поражение в Первой мировой войне.
В XIX веке на окраинах империи усилились сепаратистские настроения. Османская империя начала постепнно терять свои территории, уступая технологическому превосходству Запада.
В 1908 младотурки свергли Абдул-Хамида II, после чего монархия в Османской империи стала носить декоративный характер. Установился триумвират Энвера, Талаата и Джемаля (январь 1913).
В 1912 Италия захватывает у империи Триполитанию и Киренаику (ныне Ливия) .
В Первой балканской войне 1912—1913 империя теряет подавляющее большинство своих европейских владений: Албанию, Македонию, север Греции. В течение 1913 года ей удаётся отвоевать небольшую часть земель у Болгарии в ходе Межсоюзнической (Второй балканской) войны.
Слабея, Османская империя попыталась опереться на Германии, но это только втянуло её в Первую мировую войну (1914), закончившуюся поражением Четверного союза.
В течение 1917—1918 союзники занимают ближневосточные владения Османской империи. После Первой мировой войны Сирия и Ливан перешли под контроль Франции, Палестина, Иордания и Ирак — Великобритании; на западе Аравийского полустрова при поддержке англичан (Лоуренс Аравийский) образовались независимые государства: Хиджаз, Асир и Йемен. Впоследствии Хиджаз и Асир вошли в состав Саудовской Аравии.
30 октября 1918 было заключено Мудросское перемирие, за которым последовал Севрский мирный договор (10 августа 1920). Фактически Османская империя была расчленена, причём один из крупнейших городов Малой Азии Измир (Смирна) был обещан Греции. Греческая армия взяла его 15 мая 1919, после чего началась Война за независимость. Турецкие националисты во главе с Мустафой Кемалем отказались признать мирный договор и вооружённой силой изгнали греков из Турции. К 18 сентября 1922 страна была освобождена от завоевателей, что было зафиксировано в Лозаннском договоре 1923, которым были признаны новые границы Турции.
29 октября 1923 была провозглашена Турецкая республика, и Мустафа Кемаль, принявший впоследствии фамилию Ататюрк (отец турков) , стал её первым президентом.
Подробнее - на -
1676-1681:Причиной войны послужила попытка Османской империи вмешаться в русско-польское противостояние и захватить контроль над Правобережной Украиной.
В 1669 году гетман Правобережной Украины Пётр Дорошенко стал вассалом Османской империи. Опираясь на нового союзника, султан Мехмед IV начал войну с Польшей, в результате которой получил под свой контроль Подолию. Успехи турков произвели панику в Москве, где очень боялись вторжения турок и в Левобережную Украину, находящуюся под контролем Москвы.Не дожидаясь вторжения турок с 1673 года русские войска под командованием князя Ромодановского и левобережного гетмана Ивана Самойловича начинают походы на Правобережную Украину против турецкого вассала гетмана Дорошенко. В результате в сентябре 1676 года они добиваются сдачи Чигирина и капитуляции Дорошенко.
На место Дорошенко турецкий султан, считая Правобережную Украину своим вассалом, провозглашает гетманом Юрия Хмельницкого и начинает поход на Чигирин.
В 1677 году турецкие войска безуспешно осаждали Чигирин и после поражения под Бужином были вынуждены отступить.
В 1678 году туркам удалось захватить Чигирин, а русские войска отошли на Левобережную Украину.
В 1679-80 годах активных боевых действий не велось и война завершилась подписанием Бахчисарайского мирного договора в январе 1681 года, закрепившего статус-кво.
1768-1774:
Турция хотела расширить свои владения в Северном Причерноморье за счет России. Войну начала Турция. Потерпев полное поражение Турция была вынуждена просить мира. По договору к России была присоединена территори между Южным Бугом и Днепром. Крепости на Азовском море и крепость на Северном Кавказе.
поставь коронку