Відповідь:
Беззаперечним є той факт, що християнство та іслам мають спільні корені, і хоч багато в чому віровчення цих двох світових релігій різняться, відкидати спільні ознаки як несуттєві принаймні нерозумно. Українське релігієзнавство зайшло досить далеко у вивченні кожної релігії зокрема, однак, задля того, щоб краще зрозуміти суть і повніше розкрити взаємозв’язок, варто розглядати християнство та іслам не лише окремо одне від одного, а й у порівнянні та протиставленні. На сучасному етапі вивчення взаємодії не лише цих двох релігій, але й їх послідовників, є дуже важливим, оскільки на території України присутні представники обох віросповідань. Виявлення принципових відмінностей та спільних ознак сприятимуть кращому розумінню тієї чи іншої релігії, що, безсумнівно, піде на користь не лише розвитку релігієзнавства в Україна, а й розвитку взаємовідносин між християнами та мусульманами.
Ключові слова: ангелологія, ангел, іслам, християнство
І християнська, і мусульманська традиції мають спільний плацдарм, а саме – іудаїзм, тому їхні вчення про ангелів мають більше спільних ознак, аніж відмінних. Багато позицій, які стосуються і природи ангелів, і їх ролей в історії людства є не сильно схожими, а подекуди ідентичними.
З давньоєврейського слова «мал’а́х», яким позначалися ангели в Старому Заповіті, знайшло свій безпосередній переклад в грецькому «ангелос» та було напряму запозичене арабське слово «мала́к», що в перекладі з обох мов мало одне й те ж значення. Відповідно, що у християнській ангелології, що в ісламська під ангелом розуміли саме «посланця» Божого. Припущення щодо часу створення теж збігаються. Більшість християнських богословів, ґрунтуючись на хронології подій, описаних в Біблії, зробили висновок, що ангели були створені до створення матеріального світу та людей. В мусульманській ангелології теж побутує така думка, яка заснована на словах з Корану, де Аллах говорить про створення людини ангелам, називаючи людину намісником, котрого він поставить на землі. [2, c. 407]
Пояснення:
Тактикой Барклая-де-Толли
«Чем бы дело ни кончилось, я всегда буду убеждён, что я делал всё необходимое для сохранения государства, и если у его величества ещё есть армия угрожать врагу разгромом, то это моя заслуга. После многочисленных кровопролитных сражений, которыми я на каждом шагу задерживал врага и нанёс ему ощутимые потери, я передал армию князю Кутузову, когда он принял командование в таком состоянии, что она могла помериться силами со сколь угодно мощным врагом. Я её передал ему в ту минуту, когда я был исполнен самой твёрдой решимости ожидать на превосходной позиции атаку врага, и я был уверен, что отобью её. …Если в Бородинском сражении армия не была полностью и окончательно разбита — это моя заслуга, и убеждение в этом будет служить мне утешением до последней минуты жизни»
