Золота доба римської літератури або її класичний період — етап у розвитку латиномовної літератури, котрий розпочався зі смерті Луція Корнелія Сулли або з початком літературної діяльності Цицерона у 78 році до н. е. і закінчився умовно смертю Октавіана Августа у 18 році н. е.
Вважається епохою максимального розвитку літератури Римської держави, періодом, коли були утворені літературні течії неотериків, а то й узагалі — найвищим розвитком лірики; саме тоді виділилися такі імена, як Горацій, Катул, Катон, Салюстій тощо. Багатство тематики було переосмислене із грецької поезії, що вже занепадала, у той час як римська неотерика набирала дедалі більшого розголосу.
Епоха європейського середньовіччя охоплює часовий період V-поч. XVI ст. Християнська церква стала головною ідеологічною силою, яка визначала весь розвиток культури і освіти в цю епоху.
Церква категорично заперечувала майже всю спадщину античної культури, крім латинської мови. Латинська мова стала мовою тогочасної європейської освіченості. Цією мовою велося богослужіння в католицькій церкві, вона ж була i мовою науки. Нею були написані основні твори церковної літератури, зокрема богослужбові книги.
В епоху, що розглядається, у Західній Європі склалися такі основні типи виховання й освіти: церковне, рицарське, бюргерське та стихійне. Окремим було виховання жінок.
Церковне виховання – основний тип середньовічного виховання. Воно здійснювалося у християнських родинах i головним чином в церковних школах, які тоді були найпоширенішими.
У церковних школах практикувалися суворі покарання, оскільки вони, як стверджувалося, сприяють нню душі, виганяють диявольське начало з людини, полегшуючи цим шлях до спокутування гріхів.
Церковні школи, які призначались тільки для хлопчиків, ділилися на кілька різновидів: монастирські, соборні (або кафедральні) та парафіяльні.
Зимой 1226—1227 гг. началась последняя осада Чжунсина. Весной и летом 1227 года тангутское государство было уничтожено, а столица была обречена. Падение столицы Тангутского царства связано непосредственно со смертью Чингисхана, который скончался под её стенами. Согласно Рашид-ад-дину, он умер до падения столицы тангутов. По данным «Юань-ши», Чингисхан умер, когда жители столицы начали сдаваться. «Сокровенное сказание» рассказывает, что Чингисхан принял с дарами тангутского правителя, но, почувствовав себя плохо, приказал его умертвить. А затем приказал взять столицу и покончил с тангутским государством, после чего скончался. Источники называют разные причины смерти — внезапная болезнь, болезнь от нездорового климата тангутского государства, следствие падения с лошади. С уверенностью устанавливается, что он умер в начале осени (или в конце лета) 1227 года на территории тангутского государства сразу после падения столицы Чжунсин (современный город Иньчуань) и уничтожения тангустского государства.
Есть версия, что Чингизхана ночью зарезала молодая жена, которую он силой отнял у мужа. Боясь за содеянное, она той же ночью утопилась в реке.