В особі Олександра Македонського дивним чином поєднувалися такі якості, як обережність і ризик, розсудливість та інтуїція. Зазвичай цю виняткову натуру пояснюють впливом чинника подвійної спадковості: реальної (від батька Філіппа) і напівмістичної (від Олімпіади, його матері).
Мати володіла несамовитим характером, нестримною чуттєвістю, брала участь у магічних ритуалах. Вона вела свій рід від Ахілла.
У Олександра гали ті самі некеровані вибухи гніву та пориви ентузіазму, що й у Філіппа II, який вів свій рід від Геракла. Занурившись у світ міфології, він уявив, що в його жилах тече кров героїв — його предків.
Александр Иванович Герцен (1812-1870) — российский революционер, писатель, философ. Внебрачный сын богатого помещика И. А. Яковлева.
Герцен окончил Московский университет (1833), где вместе с Н. П. Огаревым возглавлял революционный кружок. В 1834 арестован, 6 лет провел в ссылке. Печатался с 1836 под псевдонимом Искандер. С 1842 года в Москве, глава левого крыла западников. В философских трудах «Дилетантизм в науке» (1843), «Письма об изучении природы» (1845-1846) и др. Герцен утверждал союз философии с естественными науками. Остро критиковал крепостнический строй в романе «Кто виноват?» (1841-46), повестях «Доктор Крупов» (1847) и «Сорока-воровка» (1848). С 1847 в эмиграции. После поражения европейских революций 1848-49 разочаровался в революционных возможностях Запада и разработал теорию «русского социализма», став одним из основоположников народничества.
В 1853 году Александр Герцен основал в Лондоне Вольную русскую типографию. В газете «Колокол» обличал российское самодержавие, вел революционную пропаганду, требовал освобождения крестьян с землей. В 1861 встал на сторону революционной демократии, содействовал созданию «Земли и воли», выступал в поддержку Польского восстания 1863-1864. Умер в Париже, могила в Ницце. Автобиографическое сочинение «Былое и думы» (1852-1868).
