Поширення у всій католицькій Європі вимог реформи церкви на чеському ґрунті отримало розвиток у творах професора Празького університету Яна Гуса (1369-1415 pp.). Він був деканом і ректором університету, але всенародну славу йому принесла не наукова та навчальна діяльність, а проповіді у Віфлеємській каплиці. Він вимагав секуляризації церковного майна, ліквідації особливих привілеїв духовенства, викривав його хиби. Чеська церква тоді знаходилася в занепаді. Багато священиків головну мету життя вбачали в гонитві за золотом, грали в кості та карти, влаштовували гулянки з танцями, продавали церковні посади, встановлювали високі побори за здійснення церковних обрядів.
Гуса відлучили від церкви і змусили покинути Прагу. У 1415 р. почався публічний процес над Гусом. Він уміло захищався, сам протистояв цілому собору єпископів. Формально його вина не була доведена. Спочатку члени собору готові були обмежитися довічним ув'язненням, якщо Гус покається, але він відмовився і був засуджений як єретик до спалення на вогнищі, що відбулося в липні 1415 р. Страта Яна Гуса викликала бурю незадоволення в Чехії, де це сприйняли як образу нації. Вчення Гуса набуло прибічників у різних верствах населення: серед дворян, міщан, селян. У 1419 р. помер чеський король Вацлав, який не мав спадкоємців. Сигізмунд — брат Вацлава мав стати його наступником (він був імператором Священної Римської імперії), але його підступна поведінка під час процесу над Г^сом (він обіцяв йому захист) викликала протест проти його кандидатури в Чехії.
У 1419 р. в країні почалася громадянська війна між католицьким і гуситським таборами. Самі гусити розділялися на дві групи. До першої належали помірковані (чашники), до яких входили великі феодали, заможні бюргери. Вони вимагали секуляризації церковного майна і підпорядкування традиційної церковної організації світським станам. Чашниками їх називали тому, що вони вимагали причащати мирян не лише хлібом, як раніше, але й вином з чаші (це дозволялося лише духовенству), тобто формального зрівняння з духовенством в одному з обрядів.
Прибічники радикального напряму називалися таборитами (за назвою їх центру — міста Табор). У їх лавах були бюргери, міський плебс, дрібне лицарство, селяни. Таборити не визнавали жодних таїнств, крім хрещення та причастя, наполягали на тому, щоб богослужіння велося лише чеською мовою, визнавали за всіма мирянами право проповідувати Євангеліє та пояснювати його зміст. Вони не шанували ніяких святих, окрім Христа, вважали зайвими молитви за мертвих, відкидали сповідь, церковні прикраси, проголошували скасування станових привілеїв. Рух гуситів мав і національну спрямованість — проти німецького засилля.
Для управління таборити обрали свого єпископа та чотирьох гетьманів, серед яких виділявся Ян Жижка. Щоб протистояти ударам лицарської кінноти, Жижка шикував своїх воїнів глибокими рядами і захищав свої колони рядами возів, які поєднувались залізними ланцюгами і покривалися дошками (табір). За цими «пересувними стінами» ховалися стрільці та легка артилерія.
и
Объяснение:
Культура Древнего Рима существовала с VIII в. до н.э. и до 476 г. н.э. В отличие от древнегреческой культуры, которая, как правило, удостаивается самых высоких слов и опенок, древнеримская оценивается всеми по-разному. Так, известные культурологи О. Шпенглер и А. Тойнби не воспринимают Древний Рим в качестве самостоятельной и самобытной культуры и цивилизации, считая, что он являл собой всего лишь завершающий, кризисный этап Античности. Его вклад ограничивался главным образом развитием государства, права и техники. Во всем остальном, особенно в духовной культуре — религии, философии, науке, искусстве, литературе, — Рим не внес ничего принципиально нового и оригинального, не пошел дальше заимствований и популяризации того, что было сделано греками, никогда не поднимался до высот эллинской культуры.
Однако другие ученые придерживаются противоположной точки зрения, полагая, что римская культура и цивилизация являются не менее самобытными и оригинальными, чем другие. Такой взгляд представляется более обоснованным.
Римляне во многом были похожи на эллинов, но вместе с тем существенно отличались от них. Они создали свою систему идеалов и ценностей, главными среди которых были патриотизм, честь и достоинство, верность гражданскому долгу, почитание богов, идея об особой богоизбранности римского народа, о Риме как высшей ценности и т.д.
Римляне не разделяли греческое свободной личности, допускающей нарушение установленных законов общества. Напротив. они всячески возвышали роль и ценность закона, непреложности его соблюдения и уважения. Для них общественные интересы были выше интересов индивида. В то же время римляне усилили антагонизм между свободнорожденным гражданином и рабом, считая недостойным для первого не только занятие ремеслом, но и деятельность скульптора, живописца, актера и драматурга. Наиболее достойными занятиями свободного римлянина считались политика, война, разработка права, историография, земледелие. Римляне по- своему и более четко определяли качества свободного человека, исключая из них такие «рабские пороки», как ложь, нечестность и лесть. Рим достиг наивысшего уровня развития рабства.
В отличие от эллинов, римляне были гораздо более воинственными. Поэтому воинская доблесть выступала для них одним из высших достоинств. Военная добыча и завоевания служили основным источником существования. Воинская доблесть, ратные подвиги и заслуги являлись главным средством и основанием для успеха в политике, для получения высоких должностей и занятия высокого положения в обществе. Благодаря завоевательным войнам Рим из небольшого городка превратился в мировую империю.
В общем и целом наиболее значительные достижения Древнего Рима связаны с цивилизацией и материальной культурой. Здесь к числу общепризнанных достижений относятся такие, как знаменитое римское право, прекрасные дороги, великолепные здания, грандиозные акведуки и т.д. Весьма значительным является также вклад Рима в развитие государственности и таких ее форм, как республика и империя.
Что касается духовной культуры, то здесь достижения Рима выглядят более скромными, хотя они безусловно имеются. По сравнению с греческими римскиерелигиозно-мифологические представления являются более сложными и менее однородными. Многие греческие боги перешли к римлянам, приняв при этом новые имена: Зевс стал Юпитером, Кронос — Сатурном, Посейдон — Нептуном, Афродита — Венерой, Артемида — Дианой и т.д. Немало позаимствовали римляне и из других религий. В то же время в их мифологии особое место занимает так называемый «римский миф», или мифы, связанные с Римом, выступающие как «римская идея» — владение и власть над всем миром, «Рим — центр мира», «Рим — вечный город».
В философии и науке римляне также во многом следовали за греками. Их интересовали не столько теоретические исследования и поиск нового знания, сколько обобщение и систематизация уже накопленных знаний, создание многотомных энциклопедий, которые служили делу образования и Подробнее - на -
