Национальное движение казахов под предводительством Сырыма Датова было напрямую связано с началом попыток правительства регулировать внутреннюю жизнь подвластных казахских родов. Фактически бурные события в Младшем жузе в конце XVIII века были отголоском Крестьянской войны Пугачёва, в которой приняли активное участие башкиры и часть казахских родов. В первый момент, для того чтобы снизить накал пугачёвщины Екатерина II пошла на довольно большие уступки, связанные с разрешением использования традиционных мест кочевий, речных и озёрных угодий, отнятых в связи с расширением Уральского, Оренбургского и Сибирского казачьих войск, организацией пограничных линий на Урале иИртыше. Указом 7 ноября 1775 года Коллегия иностранных дел разрешила казахам использование пастбищ в междуречье Урала и Волги, на берегу Каспийского моря, на правом берегу Иртыша. Но эти действия пришлись вразрез с уже предпринятыми мерами по колонизации данных территорий, фактически эти земли либо уже были заняты под казацкие хутора и казённые пашни, либо были запланированы под таковые. В 1782 году последовал Указ с разъяснением, что в случае перегона скота на указанные земли, предварительно необходима оплата за их «наём». Но и эта мера показалась недостаточной, в частности уральские казаки проявили инициативу, потребовав предоставления аманатов (заложников) при проходе через территорию, контролируемую войском, а затем правление войска и вовсе запретило казакам сдачу земли внаём, то есть фактически запретили переход казахов за Урал, на «внутреннюю сторону». В ответ последовало настоящее восстание, многочисленные набеги на форпосты и укрепления, ответные карательные экспедиции.
1. Адміністративні зміни кінця 18-19 ст. та утворення нових архівів З ліквідацією автономії України та введенням загальноросійського адміністративного устрою історія українських архівів тісно пов'язана з архівним будівництвом у Російській імперії. В 1782 р. територію Гетьманщини було поділено на Київське, Чернігівське і Новгород-Сіверське намісництва, перетворені в 1796 р. на Малоросійську губернію. Остання існувала до 1802 р. , коли з неї було утворено Чернігівську і Полтавську губернії. На запорозьких землях та південних полках Гетьманщини так званий Новосербський корпус 1764 р. був реорганізований у Новоросійську губернію. З 1775 р. Новоросію поділено на Азовську та Новоросійську губернії. З 1783 р. Новоросія стала називатися Катеринославським намісництвом, яке в 1796 р. було скасовано і утворено другу Новоросійську губернію. Зміни в адміністративному управлінні українськими територіями впливали на долю архівних фондів. Архіви ліквідованих установ надходили у розпорядження нових адміністративно-територіальних органів. У 1797 р граф І. Салтиков, який управляв Малоросією на правах генерал-губернатора, в листі до малоросійського губернатора Я. Бакуринського порушував питання про організацію в губернському місті Чернігові “архива всех дел до Малороссии касающихся й в различных местах без призрения оставленных. . . позначенню в Чернигове дома прочного й ко вмещению всех тех бумаг”. Для “розбирания всех дел, приведения их в порядок” намісник призначав чиновників. Так, архів колишньої Малоросійської колегії було передано до Чернігівського губернського правління. В архіві Київського губернського правління зосереджувалися в різний час архівні документи Київського магістрату, справи Малоросійської колегії, архіви полкових канцелярій і судів. У Катеринославському губернському архіві було об'єднано архіви колишніх Новоросійської і Азовської губернських канцелярій (1764-1784 рр. ) Катеринославського намісництва (1784-1796 рр. ), другої Новоросійської губернії (1797-1802 рр. ), генерал-губернаторських канцелярій, фортеці Святого Димитрія. На Правобережжі архіви губернських правлінь поповнювалися справами колишніх воєводських канцелярій, а казенні палати – вотчинними документами і грамотами монастирів. У 20-х роках 19 ст. в архіві старих справ Київської казенної палати в льохах та підвалах псувалися важливі матеріали, які потрапили туди після ліквідації монастирських вотчин. Великий за обсягом архів утворився при Полтавській казенній палаті, де зберігалися справи про монастирське землеволодіння, матеріали Рум'янцевського опису, документи Гадяцької полкової канцелярії. У 1831–1835 рр. у містах України було скасовано магдебурзьке право, зокрема давнє самоуправління Києва. Відповідно до “Городового положення” від 12 червня 1870 р. в містах створювали нові органи самоуправління – Міські думи (розпорядчі органи) та Міські управи (виконавчі органи), функціонування яких призвело до створення архівів. В архівах міських дум і управ зберігалися документи про права і привілеї міст. Внаслідок реформ 60-х років 19 ст. було ліквідовано багато установ – різні комітети і комісії, старі судові установи, “приказы общественного призрения”. Діловодство ліквідованих установ стало заповнювати архіви губернських правлінь, казенних і судових палат. Надходження були настільки великі, що кількість справ в архівах збільшувалася вдвічі або й втричі.
Основание Киево-Печерской ЛаврыКиево-Печерский монастырь (с конца XVI в. -- лавра) расположен в южной оконечности Киева на правом, высоком берегу Днепра. Монастырь был основан во второй половине XI века преподобными Антонием и Феодосием. Обитель поддерживали киевские князья. Так, сын Ярослава Мудрого Святослав пожертвовал монастырю сто гривен, а другой сын, Изяслав, -- большой участок земли, который впоследствии получил именование Верхней лавры. На протяжении всего Средневековья Киево-Печерский монастырь являлся духовным центром Руси.Он стал центром древнерусского образования и распространения славянской письменности. Монастырь сыграл огромную роль в развитии русской культуры, иконописи, храмового зодчества и летописания. По словам одного из составителей «Киево-Печерского патерика», из монастырской братии вышло около пятидесяти епископов русской метрополии. Монастырь также прославился подвижническими подвигами своих иноков. В Ближних пещерах почивают мощи восьмидесяти угодников Божьих, а в Дальних -- сорок пять.Здесь еще в домонгольский период было построено восемнадцать каменных храмов, которые дошли до нас в сильно перестроенном виде.Наиболее ранние постройки: Успенский собор и Троицкая надвратная церковь. В старорусской летописи "Повесть временных лет" есть датированное 1051 г. упоминание о его основании монахами поблизости Киева. Первым насельником обители был Антоний (в миру Антипа) из города Любеча, что поблизости Чернигова. Он принял постриг в Есфигменском монастыре на Афоне (Греция).Придя в Киев, Антоний поселился в пещере, выкопанной ранее Илларионом (священником церкви, что стояла в близлежащем княжеском селе Берестово), который в 1051 г. был назначен киевским митрополитом. О подвижнической жизни Антония узнали люди и приходили к нему за благословением, приносили необходимое для жизни, а некоторые просились в его пещеру на поселение. Вскоре вокруг Антония сплотились 12 единомышленников, которые расширили пещеры, обустроили кельи и построили в одной из них храм.При преподобном Феодосии подземная обитель уже не стала вмещать братию, и тогда появились первые надземные постройки - церковь Божией Матери Рождества и кельи.Позднее, когда монастырская жизнь была перенесена из пещер на поверхность, в подземных лабиринтах начали хоронить усопших насельников монастыря. Захоронения в пещерах проводились более семи столетий. Именно от пещер происходит название монастыря - Печерский. Как большой и влиятельнейший православный мужской монастырь, он с до монгольских времён получил статус Лавры.Лаврой обычно называют крупные общежительные монастыри, которые напоминают своими размерами и постройками небольшие городки, имеющие свои улицы («лавра» с греческого языка буквально будет означать «улица»).И жизнь в этих монашеских городках подчинена четким законам и порядкам, без которых невозможна полноценная монастырская жизнь. 1073 год стал знаменательным для Печерского монастыря: по благословению преподобных Антония и Феодосия было начато строительство дивного храма Успения Богородицы, а в 1089 году в праздник Успения "Небеси подобная церковь" была освящена со многими сопутствующими знамениями и чудесами. С 70-х гг. XI в. в Печерском монастыре началось интенсивное строительство, были возведены Успенский собор, Троицкая надвратная церковь, трапезная. Основной архитектурный ансамбль Киевско-Печерского монастыря сложился уже в конце XII веке. Рядом с монастырем, в загородной резиденции князя Владимира - крестителя Руси в селе Берестовом, в начале XII веке была построена церковь
