ян казимир більшість свого життя залишався в тіні свого брата — владислава iv вази. він мав небагатьох друзів серед польської шляхти, оскільки відкрито симпатизував австрії і демонстрував байдужість та презирство до польської культури. недружній, скритний, ділячи свій час між марнотратним гулянням і релігійним роздумом, не люблячи політику; не мав ні сильної владної бази, ні впливу в польському дворі. він був талановитим військовим командиром, продемонструвавши здібності в смоленський війні проти московської держави (1633).
у 1635 році ян казимир відправився на дипломатичну місію до відня, яку він залишив, щоб приєднатися до армії священної римської імперії і битися з францією. після того, як його полк був розбитий в битві, він провів рік розкішного мешкання при віденському дворі.
у 1636 р. він повернувся до польщі і закохався в баронесу гулдентерн (guldentern), але король владислав iv завадив його бажанню оженитися. у відплату владислав спробував зробити його монархом курляндії, але сеймом було накладено вето. образившись, ян казимир в 1638 р. відправляється до іспанії, щоб стати віце-королем португалії, але був захоплений французькими агентами і поміщений у в'язницю за наказом кардинала рішельє. у 1640 році був звільнений дипломатичною місією воєводи смоленського kшиштoфа koрвiна ґoсєвського.
у 1641 році ян казимир вирішив стати єзуїтом. у 1642 році він знову залишив польсько-литовську державу, свою сестру до німеччини. у 1643 році він приєднався до єзуїтів, не зважаючи на опозицію короля владислава, викликаючи дипломатичний розкол між польщею і римським папою. ян казимир став кардиналом, але в грудні 1646 року, знайшовши себе негідним до духовного життя, він повернувся до польщі. у жовтні 1647 році він, як кардинал, пішов у відставку, щоб взяти участь у виборах на польську корону, спробував здобути підтримку габсбургів.
ян казимир 1630-ті.
ян казимир одружився з вдовою брата — французькою княгинею марією луїзою ґонзагою (пол. ludwika maria gonzaga) (травень 1649 яка була головною підтримкою схильному до депресії короля.
ян казимир у перуці (невідомий художник, xvii століття).
ян казимир без перуки (невідомий художник, xvii століття).
правління
17 листопада 1648 отримав польську корону після смерті свого брата короля владислава iv. правління останнього вази в польсько-литовській державі ознаменувалося війнами: воював з козаками (1648—1649) i (1651—1654), з московією(1654—1656) i (1660—1667), з швецією («потоп») (1655—1660). протягом потопу майже вся польща була захоплена , які, щоправда, не могли зберегти більшість своїх завоювань і були змушені відступити, спустошивши всю країну.
у 1648 під впливом канцлера єжи оссолінського бажав порозумітись з гетьманом україни богданом хмельницьким. однак у 1649, позбавлений ілюзій, вирушив на чолі коронного війська. 15-16 серпня 1649 програв зборівську битву та підписав зборівський договір з богданом хмельницьким.
у червні 1651 вів польське військо у берестецький битві. поляки одержали перемогу завдяки тактичним здібностям яна казимира та зраді татарського хана іслама-гірея iii. підсумком битви стало підписання білоцерківського договору 28 вересня 1651.
у січні 1654 богдан хмельницький уклав договір з московською державою на переяславський раді. за цім договором україна входила в склад московії на правах автономії.
цей договір також значив розрив московською державою «вічного» поляновського миру 1634. московський цар олексій i михайлович повів військо на литву, захоплюючи полоцьк, смоленськ, вітебськ і могильов. поляки примирилися з татарами та послали військо в україну. 29 січня 1655 почалася битва під охматовим між польсько-татарськими силами під проводом гетьмана великого коронного станіслава «ревери» потоцького та козацько-московськими силами богдана хмельницького і василя шереметьєва. козацько-московські війська відступили. татари пішли до криму, захоплюючи бранців на шляху. весною 1655 московські війська захопили вільно. після нападу швеції на річ посполиту з московською державою було укладено віленське перемир'я.
напад швеції в 1655 спочатку не вдавалося відбити, і військо карла х густава захопило коронні землі та частину литви, в тому числі варшаву та краків. ситуація була критичною, але шведське військо несподівано зазнало поразки при облозі монастиря ясна гора (листопад-грудень 1655) у ченстохові завдяки заступництву чудотворної ікони божої матері. шведів було вигнано та 3 травня 1660 укладено олівський мир. у знак подяки за збереження польщі король оголосив ікону ченстоховської божої матері заступницею усієї польщі, а саму діву марію - королевою польщі. ян казимир був вимушений відмовитися від претензій до шведської корони і визнав суверенітет швеції над лівонією та містом рига.
За немедленное заключение сепаратного мира был, прежде всего, Ленин. Он боялся немецкого наступления и полной потери собственной власти, которая и после переворота во многом опиралась на немецкие деньги. Вряд ли Брестский мир был напрямую куплен Берлином. Главным фактором был именно страх потерять власть. Если учесть, что спустя год после заключения мира с Германией Ленин был готов даже на раздел России в обмен на международное признание, то условия Брестского мира покажутся не такими уж унизительными. Промежуточное положение во внутрипартийной борьбе занимал Троцкий. Он отстаивал тезис «Ни мира, ни войны». То есть предлагал прекратить боевые действия, но никаких соглашений с Германией не подписывать. В результате борьбы внутри партии, было решено всячески затягивать переговоры, ожидая революции в Германии, однако если немцы предъявят ультиматум, то соглашаться на все условия. Однако Троцкий, возглавлявший советскую делегацию во втором раунде переговоров, отказался принимать германский ультиматум. Переговоры были сорваны, и Германия продолжила наступать. Когда мир был подписан, немцы стояли в 170 км от Петрограда. Аннексии и контрибуции Условия мира были очень тяжелыми для России. Она теряла Украину и польские земли, отказывалась от претензий на Финляндию, отдавала Батумскую и Карсскую области, должна была демобилизовать все свои войска, отказаться от Черноморского флота и выплатить огромные контрибуции. Страна теряла почти 800 тысяч кв. км и 56 миллионов человек. В России немцы получали исключительное право свободно заниматься предпринимательством. Кроме того, большевики обязались выплатить царские долги Германии и ее союзникам. При этом немцы не соблюдали собственные обязательства. После подписания договора они продолжили оккупацию Украины, свергли советскую власть на Дону и всячески Белому движению. Страны Антанты категорически не признали Брестский мир, назвав его политическим преступлением против русского народа. Восстание левых Брестский мир едва не повлек раскол большевистской партии и утерю власти большевиками. Ленин с трудом протащил окончательное решение о мире через голосование в ЦК, пригрозив уйти в отставку. Раскола партии не случилось только благодаря Троцкому, который согласился воздержаться при голосовании, обеспечив победу Ленину. Но это не избежать политического кризиса. Брестский мир категорически не приняла партия левых эсеров. Они вышли из правительства, убили германского посла Мирбаха и подняли вооружённое восстание в Москве. Из-за отсутствия четкого плана и целей оно было подавлено, но явилось вполне реальной угрозой власти большевиков. В то же время в Симбирске поднял восстание командующий Восточным фронтом Красной армии эсер Муравьев. Оно также завершилось неудачей. Аннулирование Брестский мир был подписан 3 марта 1918 года. Уже в ноябре в Германии произошла революция, и большевики аннулировала мирное соглашение. После победы Антанты Германия вывела войска с бывших российских территорий. Однако Россия была уже не в стане победителей. Вернуть власть над большинством отторгаемых по Брестскому миру территорий большевики в ближайшие годы так и не смогли. Выгодоприобретатель Наибольшую выгоду от Брестского мира получил Ленин. После аннулирования договора его авторитет вырос. Он получил славу прозорливого политика, чьи действия большевикам выиграть время и удержать власть. После этого партия большевиков консолидировалась, а партия левых эсеров была разгромлена. В стране установилась однопартийная система.
Христианство, возникшее и развившееся в исторических условиях Римской империи, как мировая религия окончательно оформилось в феодальном обществе. В средние века консолидировалась и укрепилась его организация - церковь, выступавшая «в качестве наиболее общего синтеза и наиболее общей санкции существующего феодального строя». Христианство стало политической доктриной, идеологическим и этическим регулятором жизни средневекового общества, формой его сознания и самосознания, основой культурной общности Европы. Церковь претендовала и на то, чтобы стать мистическим единством верующих, объединять на религиозной основе все слои населения. Вместе с тем церковь в реальной жизни исключала всякие притязания на подлинное равенство, демагогически используя проповедуемое ею равенство всех перед богом для оправдания «естественности» действительного неравенства, классового, социального и всякого иного. Католическая церковь создает религиозное учение с внешне всеобъемлющими характеристиками. В его рамках идеи, отражавшие интересы господствующих классов, постоянно видоизменяются и расширяются, чтобы иметь возможность ассимилировать какие-то элементы народного сознания, оторванные, таким образом, от своей собственной системы и подчиненные чуждой им системе. Со своей синтезирующей идеей божественного воплощения и страдания Христа ради всех людей христианство становится основой как для ортодоксально-богословских исканий, так и для возникновения различных ересей. Не случайно и «все выраженные в общей форме нападки на феодализм и прежде всего нападки на церковь, все революционные - социальные и политические доктрины должны были по преимуществу представлять из себя... богословские ереси». К началу средневековья христианство уже около двух столетий было официальной религией Римской империи. Демократические идеалы того времени, когда епископские должности служили переходными ступенями не ко дворцу императора, но на арену цирка с дикими зверями, были прочно забыты. Церковь перестала быть преимущественно духовной общиной и превращалась в иерархизированную социальную, политическую организацию. Поддержка, оказываемая церкви со стороны государства ее административному и экономическому укреплению. Трудами апологетов и отцов церкви в главных чертах была завершена выработка христианской догматики. В каноническое право были включены многие практические установления, имевшие основополагающее значение для церковной организации и дисциплины. В основном сложились формы культа и литургии (богослужения). Наконец, были сформулированы и сведены воедино главные принципы социальной доктрины и этики христианства. Большую роль в этом сыграл епископ города Гиппона в Северной Африке Аврелий Августин. Он в юности отдал дань увлечению манихейством и неоплатонизмом и принял крещение лишь в тридцатилетнем возрасте после долгих и мучительных колебаний. Он оставил множество сочинений различного характера, в которых были заложены идейные основы средневекового западного христианства. Его концепция церкви как иерархической, подчиненной строгой дисциплине организации, которой единственно должно принадлежать право быть посредником между богом и людьми» подготовила почву для теократических притязаний папства. Вместе с тем августиновская концепция мировой истории, представленная в сочинении «О граде божием», была далека от последовательности. Августин мыслил мировую историю как борьбу двух градов - «небесного» («божьего») и «земного» («человеческого»). Но он жестко не отождествлял «небесный град» с реальной церковью, а его учение о божественном предопределении и благодати (божественной силе, даруемой богом человеку для последняя тайна которой недоступна человеческому пониманию, равно питало как ортодоксальную доктрину, так и различные ереси. При Григории
ян казимир більшість свого життя залишався в тіні свого брата — владислава iv вази. він мав небагатьох друзів серед польської шляхти, оскільки відкрито симпатизував австрії і демонстрував байдужість та презирство до польської культури. недружній, скритний, ділячи свій час між марнотратним гулянням і релігійним роздумом, не люблячи політику; не мав ні сильної владної бази, ні впливу в польському дворі. він був талановитим військовим командиром, продемонструвавши здібності в смоленський війні проти московської держави (1633).
у 1635 році ян казимир відправився на дипломатичну місію до відня, яку він залишив, щоб приєднатися до армії священної римської імперії і битися з францією. після того, як його полк був розбитий в битві, він провів рік розкішного мешкання при віденському дворі.
у 1636 р. він повернувся до польщі і закохався в баронесу гулдентерн (guldentern), але король владислав iv завадив його бажанню оженитися. у відплату владислав спробував зробити його монархом курляндії, але сеймом було накладено вето. образившись, ян казимир в 1638 р. відправляється до іспанії, щоб стати віце-королем португалії, але був захоплений французькими агентами і поміщений у в'язницю за наказом кардинала рішельє. у 1640 році був звільнений дипломатичною місією воєводи смоленського kшиштoфа koрвiна ґoсєвського.
у 1641 році ян казимир вирішив стати єзуїтом. у 1642 році він знову залишив польсько-литовську державу, свою сестру до німеччини. у 1643 році він приєднався до єзуїтів, не зважаючи на опозицію короля владислава, викликаючи дипломатичний розкол між польщею і римським папою. ян казимир став кардиналом, але в грудні 1646 року, знайшовши себе негідним до духовного життя, він повернувся до польщі. у жовтні 1647 році він, як кардинал, пішов у відставку, щоб взяти участь у виборах на польську корону, спробував здобути підтримку габсбургів.
ян казимир 1630-ті.
ян казимир одружився з вдовою брата — французькою княгинею марією луїзою ґонзагою (пол. ludwika maria gonzaga) (травень 1649 яка була головною підтримкою схильному до депресії короля.
ян казимир у перуці (невідомий художник, xvii століття).
ян казимир без перуки (невідомий художник, xvii століття).
правління
17 листопада 1648 отримав польську корону після смерті свого брата короля владислава iv. правління останнього вази в польсько-литовській державі ознаменувалося війнами: воював з козаками (1648—1649) i (1651—1654), з московією(1654—1656) i (1660—1667), з швецією («потоп») (1655—1660). протягом потопу майже вся польща була захоплена , які, щоправда, не могли зберегти більшість своїх завоювань і були змушені відступити, спустошивши всю країну.
у 1648 під впливом канцлера єжи оссолінського бажав порозумітись з гетьманом україни богданом хмельницьким. однак у 1649, позбавлений ілюзій, вирушив на чолі коронного війська. 15-16 серпня 1649 програв зборівську битву та підписав зборівський договір з богданом хмельницьким.
у червні 1651 вів польське військо у берестецький битві. поляки одержали перемогу завдяки тактичним здібностям яна казимира та зраді татарського хана іслама-гірея iii. підсумком битви стало підписання білоцерківського договору 28 вересня 1651.
у січні 1654 богдан хмельницький уклав договір з московською державою на переяславський раді. за цім договором україна входила в склад московії на правах автономії.
цей договір також значив розрив московською державою «вічного» поляновського миру 1634. московський цар олексій i михайлович повів військо на литву, захоплюючи полоцьк, смоленськ, вітебськ і могильов. поляки примирилися з татарами та послали військо в україну. 29 січня 1655 почалася битва під охматовим між польсько-татарськими силами під проводом гетьмана великого коронного станіслава «ревери» потоцького та козацько-московськими силами богдана хмельницького і василя шереметьєва. козацько-московські війська відступили. татари пішли до криму, захоплюючи бранців на шляху. весною 1655 московські війська захопили вільно. після нападу швеції на річ посполиту з московською державою було укладено віленське перемир'я.
напад швеції в 1655 спочатку не вдавалося відбити, і військо карла х густава захопило коронні землі та частину литви, в тому числі варшаву та краків. ситуація була критичною, але шведське військо несподівано зазнало поразки при облозі монастиря ясна гора (листопад-грудень 1655) у ченстохові завдяки заступництву чудотворної ікони божої матері. шведів було вигнано та 3 травня 1660 укладено олівський мир. у знак подяки за збереження польщі король оголосив ікону ченстоховської божої матері заступницею усієї польщі, а саму діву марію - королевою польщі. ян казимир був вимушений відмовитися від претензій до шведської корони і визнав суверенітет швеції над лівонією та містом рига.